У мережі з’явилася інфографіка з рекомендаціями, що робити при появі запаху аміаку чи хлору: “аміак — стрибай униз, хлор — лізь на гору”. Одеський лікар-токсиколог, автор книги “Хімія повсякдення” Володимир Саркісян на своїй сторінці у фейсбуці написав термінове попередження про небезпеку подібних “рекомендацій” та надав поради, як діяти у разі появи запаху хлору, аміаку та будь-якої невідомої хімічної речовини.
“Не поширюйте, будь ласка, усі ці рекомендації щодо “аміак — стрибай униз, хлор — лізь на гору”. По-перше, вони не є помічні. По-друге, вони є небезпечні. Запам’ятайте: у разі чого, у вас не буде часу розбиратися, чим саме смердить. Чи багато хто з вас, не хіміків, зможе одразу відрізнити аміак від хлору на нюх? А від хлоридної (соляної) кислоти? А від хлораміну? А спробуйте-но відрізнити носом запахи синильної кислоти і нітробензолу. Відкрию вам страшенну таємницю: навіть професійні хіміки, які щодня мають справу з подібними речовинами, замислюються на хвильку, коли намагаються визначити реактив за запахом. Натомість у вас таких навичок катма. Ви не хроматограф і не ВПХР.Тяжкість отруєння залежить не лише від концентрації отрути, а й від так званої експозиції — часу впливу трунку на організм. Чим більше вдохів ви зробите, винюхуючи, що ж саме розпилено у повітрі, тим більше шансів отруїтися на смерть. І тим менше шансів благополучно дістатися сховища чи безпечної зони.
Не гайте часу на фігню! Не вигадуйте собі кустарних антидотів та аматорських засобів захисту, виходячи зі шкільного курсу хімії. У вас немає навичок пересування в отруйній зоні і засобів контролю хімічної безпеки.
Кращий захист — щільно зачинене приміщення, де у вас є доступ до питної води, їжі, зв’язку, де тепло і можна дочекатися допомоги. Не ризикуйте!
Ну і наостанок. Якщо ви мешкаєте не ближче ніж за 10 км від хімічного підприємства, де може бути багато аміаку чи хлору, у разі ворожої атаки на них смертельні отруєння вам не загрожують. Не істеріть — це теж шкідливо для здоров’я. Смерть ворогам!”
Також спеціаліст роз’яснив, як розрізнити бойові отруйні речовини за запахом.
Більшість одразу згадає про так званий “гірчичний газ”, а більш ніж половина пригадає і його назву — іприт. Так, сірчаний іприт, яким у 1915-16 роках німці перекидувалися із французами, дійсно пах гірчицею. Але цей запах притаманний лише забрудненому домішками іприту. З тих пір змінилися технології і синтезу, і очищення цієї страшної зброї. Чистий іприт пахне свіжою цибулею.
Отже, шкірно-наривні ОР пахнуть:
Сірчаний іприт — цибулею
технічний — часником, хріном чи гірчицею,
Нітритний іприт — рибою, за низьких концентрацій — журавцем (герань);
Люїзит — журавцем;
Дифенілхлорарсин — яблуком, полуницею;
Дифенілціанарсин — гірким мигдалем.
Подразні ОР:
“Чєрьомуха” (хлорацетофенон) — яблуком;
CA (бромбензилціанід) — гірким мигдалем;
“Сирень”, СS (хлорбензальмалонодинитрил — перцем;
Адамсит — а от нічим не пахне, хоча й найсильніший серед сльозогонів.
Задушливі ОР:
Фосген — прілим сіном, вологою травою, гнилими фруктами;
Хлорпікрин — картопляною ботвою (хрінзна, як вона там пахне!);
Хлор трифторид — солодкуватий, без спеціального відтинку.
Загальнотоксичні ОР:
Синильна кислота — гірким мигдалем, це відомо всім. Але вельми цікаво, що запах синильної кислоти не розрізняє принаймні третина людей;
Тетраетилсвинець (ТЕС) — солодкувато яблучний.
Ага! Він також може використовуватися в якості бойової отрути і навіть має власні військові коди. До речі, крім загальноотруйної дії, яка полягає у блокуванні клітинного дихання, ТЕС властиві і психотропні ефекти: він викликає аберації, психози, шизофренічні напади.
Загалом, загальноотруйні речовини давно “вийшли з моди”, а останнє масове отруєння ціанідами сталося, здається під час техногенної катастрофи у Бхопалі 1984 року. Втім, скидати з рахівниць зокрема тетраетилсвинець я б не став: після того, як він був заборонений до використання для етилування бензину, цього гівна у російських нацистів залишилося достобіса. Хто їх зна, цих мангустів на бронепоїздах.
І, врешті, нервово-паралітичні ОР. Одразу зауважу, якщо ви відчуваєте бодай натяк на запах цих отрут, ви вже отримали небезпечну дозу ОР, проте:
– зарин має слабкий ефірний аромат на кшталт того, що ви відчуваєте у приймальні стоматолога;
– чистий табун, залежно від ступеню очищення пахне фруктами, мигдалем або рибою;
– зоман тхне камфорою.
Як бачите, на нюх відрізнити бойові отрути доволі проблематично: навіть ОР різних класів мають схожі запахи, а їхні токсичні концентрації часто-густо є нижчі за ті, що відчуваються носом.
Ну і наостанок скажу, що більшість з цих речовин застосовуються не в чистому вигляді, а як розчини різних концентрацій. У якості розчинника здебільшого використовують бензин, гас, авіаційне паливо. Отже все смердітиме цими розчинниками.
Для ідентифікації бойових отрут існують спеціальні вельми чутливі і селективні експрес-тести, набори яких давно стандартизовані і наявні не лише у підрозділах хімічного захисту Збройних Сил, а й у служб ДСНС. Це їхня парафія — з’ясовувати природу отрути і вживати відповідних заходів з дегазації. Вони у нас умілі і професійні. Залиште ці задачі для них”.
