Архив метки екологія

Автор:редактор "Зеленый лист"

Що захищають лісосмуги і хто захищає їх?

Коли процес деградації українських ґрунтів пришвидшився, актуальним заходом для його зупинення стало створення польових лісосмуг. Ще або навіть вже стан лісосмуг в Україні не найкращий – відсутність догляду та невизначений статус зробили своє діло й спровокували занепад насаджених дерев і чагарників. Їм приділяється недостатньо уваги, адже сприймаються лісосмуги скоріше як належне й незмінне.

Не так багато людей знає про всі можливості та переваги лісосмуг. Для одних це лише захист від вітру, для наступних – затримка автомобільних вихлопів, а для третіх –  стара звичка, що не має сенсу. Ми зазвичай знаємо лише про одну чи дві функції лісосмуг, ігноруючи всі інші. Ще менше нас цікавить та турбують проблеми захисних насаджень. А вони є, що й не дивно.

Вітрозахисні смуги є штучними захисними лісовими насадженнями у вигляді смужок, які служать для захисту орних земель та сільськогосподарських культур від наслідків несприятливих природних й антропогенних факторів. Вони захищають посіви від суховіїв, поліпшують водний режим ґрунту, покращують мікроклімат на полях та затримують сніг. Висадження смужки дерев захищає ґрунт від ерозії, спровокованої вітром чи водою. У протилежному випадку вітри зносять висохлий родючий шар ґрунту, спричиняючи пилові бурі. Крім цього, лісосмуги перешкоджають здуванню снігового покрову в яри та балки, а на орних схилах допомагають вбирати зайву воду, запобігаючи ерозії. Щороку Україна втрачає 10-12 мільйонів тонн зерна через ерозію ґрунтів, а на полях, що захищені лісосмугами, швидкість вітру знижується на 20-30%.

Зелені насадження корисні також і тим, що сприяють зростанню продуктивності бджільництва через медоносність багатьох дерев та кущів. Разом із бджолами гостинністю висаджених дерев користуються птахи й дрібні звірі, які можуть вправно боротися зі шкідниками, чи потішити людей в автомобілі, що проїжджає дорогою. Полезахисні лісосмуги корисні ще й тим, що дають нам насіння й фрукти, а тінь розташовує до неспішного відпочинку, поки очі радіють від зелені.

Не на останньому місці серед функцій лісосмуг підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Збільшення родючості ґрунтів може складати 20%, але дохід від висаджених лісосмуг власник отримає лише через 10-15 років, тобто може статися так, що навіть не він, а його діти. Чекати піку економічної рентабельності таких внесків – невигідно й просто довго. Закордоном схожі проблеми вирішують за допомогою грантової підтримки чи податкових пільг. В Україні для початку варто роз’яснити, що економічна рентабельність лісосмуг взагалі є.

У різних країнах функціонують різні системи агролісівництва, які максимально охоплюють переваги ґрунтово-кліматичних умов та регіональної культури ведення сільського господарства та лісівництва. У залежності від країни, це можуть бути пасовища, птахівництво, оленярство, але обов’язково поєднане з лісами. Вони стають ресурсом для промисловості, сільського господарства, тваринництва й екологічного туризму. Механізми різні й складні, однак мотивують створювати робочі місця й гідні заробітні плати в сільській місцевості, що зупиняє відтік молоді в міста й вимирання сіл.

Історично лісосмуги існують в Україні понад 200 років. Перший внесок у розвиток лісорозведення зробив В. Ломиковський, який у 1809-1837 роках зробив систему лісових захисних насаджень на території свого маєтку в Полтавській губернії. У національному масштабі степове лісорозведення почалося в другій половині ХІХ століття. Наприклад, «Спеціальна експедиція» (1892-1899 рр.) професора Василя Докучаєва науково обґрунтувала доцільність лісової меліорації взагалі та польової охорони зокрема. Він створив спеціальні експериментальні ферми, де провів унікальні наукові дослідження. В Одеському регіоні висадженням лісосмуг займався Віктор Скаржинський, також відомий облаштуванням свого маєтку Трикрати й поліпшенням господарства.

Наступним етапом розвитку лісосмуг був повоєнний період, коли радянська влада розробила «Великий план перетворення природи», значна увага в якому приділялася створенню системи полезахисних лісосмуг. Проте через недостатню кількість посадкового матеріалу часто саджали породи, що не відповідали місцевим ґрунтово-кліматичним умовам.

У 1990-і роки лісосмуги втратили господаря, а, отже, і захисника від людських рук із сокирами та природи з посухами. Практично незмінна ситуація збереглася й до наших днів. Деякі із лісосмуг зникають самі, інші знищує людина, а на місті зрубаних стовбурів і перевернутих коренів зводить нову багатоповерхівку – багатоквартирний житловий комплекс чи блискучий торговий центр.

Наразі на території України покриття захисних лісосмуг становить близько 1,4 % орних земель, що вдвічі менше оптимального показника. У Степу площа облікованих насаджень становить 2,2 % площі зони (потреба – 3,8-6,2%), Лісостепу – лише 1,0 % (2,7-4,4%), як пише «Урядовий кур’єр». Лісосмуг бракує в більшості областей України, а нові не створюються. Проте, це одночасно й добре, адже дбати навіть про вже наявні насадження нікому. Про це говорять й урядовці, і науковці, і експерти, і фермери, й навіть іноземці.

Однією з найголовніших причин безрадісного стану захисних лісосмуг в Україні є майже повна відсутність правового регулювання ситуації. Легко не дбати, коли ніхто й ніщо не зобов’язує, а за руйнування немає суворих (чи хоча б чітких) покарань. Із початком незалежності й приватизації земель лісосмуги були передані в колективну власність, у ході децентралізації лісосмуги почали передавати у власність місцевих громад. Це вочевидь має врятувати їх від остаточного знищення, але через довгу невизначеність стан дерев і чагарників вже достатньо критичний. Донедавна лісосмуги взагалі не мали нормативно-правової бази, проте нещодавно Кабмін встановив правила їх утримання.

Згідно Земельного кодексу України полезахисні лісові смуги виключені зі складу земель лісового фонду і віднесені до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення та належать до земель запасу і резерву сільських, селищних рад. Відповідно до ст. 37 Земельного кодексу України, земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

У липні 2020 року постановою Кабінету Міністрів України були затверджені «Правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення».

У результаті догляд за лісосмугами може здійснюватися через створення органами місцевого самоврядування, органами державної влади спеціалізованих підприємств, які здійснюватимуть догляд за лісосмугами, через надання повноважень уже існуючим органам, або через передання в оренду фізичним та юридичним особам.

Поступові зміни в ставленні до лісосмуг хоча й повільні, але наявні. Наприклад, оцифрування лісосмуг та загалом робота благодійних організацій.

«В Україні планується оцифрування лісосмуг для моніторингу їх стану. З кінця минулого року активно ведеться робота по занесенню в Державний земельний кадастр лісосмуг, природньо-заповідного фонду. І обговорюється зі Світовим банком, щоб за участю Держгеокадастру провести роботу із супутниковими даними, яка б дозволила зрозуміти, де у нас на землях запасу залишилися нерозорані землі, де у нас є земельні лісові ділянки, тобто, визначити їх за допомогою супутникових даних», – повідомила в.о. міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Ірина Ставчук.

А, наприклад, проект «Лісосмуги життя» від фонду Peli can live, що розпочав своє життя у 2020 роц, також мав на меті  покращення існуючого стану полезахисних та водорегулюючих лісосмуг і їх популяризацію.

Загалом полезахисні лісові смуги мають багатофункціональне використання, забезпечують економічні та екологічні вигоди, але перебувають у критичному стані через довгу «безпритульність». Навіть зараз, коли ситуація нібито виправляється, а юридично лісосмуги мають трохи більше прав, їхній стан не покращується. Нерідко проїжджаючи дорогою із висадженими вздовж неї деревами можна побачити багато посохлих, закиданих сміттям чи навіть спалених. Про одиноко залишені пні й говорити нічого. Для відновлення потрібні час і гроші – ті ресурси, яких завжди не вистачає, особливо якщо їх не виділяти.

Юлія Лінник, студентка ІІ курсу магістратури факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка

Автор:редактор "Зеленый лист"

Доєднатися до Всесвітнього дня прибирання можна 18 вересня

Масштабне прибирання свого міста разом з 180 країнами світу відбудеться в Україні у Міжнародний день чистих берегів.

Всесвітній день прибирання «World cleanup day» – міжнародна соціально-екологічна акція з прибирання зелених зон та благоустрою територій і чистих берегів. Акція традиційно відбудеться в третю суботу вересня в 24 регіонах України та 180 країнах світу з дотриманням карантинних норм та обмежень. Також можна доєднатися до еко-толок, присвяченим чистим берегам, які відбудуться по всій Україні з 15 по 18 вересня.

Організатори події — Міндовкілля спільно з Держводагентством  та Всеукраїнським молодіжним рухом «Let’s do it Ukraine», який діє у 24 областях України. Він є учасником загальносвітового руху  «Let’s Do It World» – акредитованого партнера Програми ООН з навколишнього природного середовища.

В Одеській області акції відбудуться:

  • 18 вересня о 10:00 в м. Одеса вул. Розкидайлівська, 56 Дюківський Сад (від організації «Let’s do it Ukraine»). 
  • Парк біля кінотеатру «Зоряний»: Добровольського 82Б / 4/7 між зупинкою Марсельської і вул. Героїв Оборони Одеси, зелена зона, +380 66 878 4256, координатор Микита Дмитрієв
  • Пляж Крижанівка: Пляж і зелена зона між Молодою Гвардією і поряд з кам’яною грядою / буной / дамбою +380 67 561 3547, Сергій Мельников
  • Старобазарний Сквер: +380 97 235 1746, Ангеліна Любчак
  • Крім цього — Херсонської сквер (0970836932- Саміра), парк Горького, 411 батарея та інші.
  • Ви можете прибрати там, де ви проживаєте або де вважаєте за необхідне і таким чином приєднатися до Всесвітнього дня прибирання і зробити світ чистішим, починаючи з себе.
  • Локації інших областей дивись за посиланням.
  • 18 вересня о 14:30 на узбережжі р. Дністер та біля Дністровських плавнів, с. Маяки, Одеського району (від Держводагенства). Локації, дати та час в інших областях дивись за посиланням.

Організатори пропонують різні формати прибирань, тож кожен може обрати зручний саме для себе:

  1. Колективні прибирання. Із сім’єю, друзями чи колегами на одній із локацій, проте кількість учасників у групі має бути обмежена, а площа – достатньо велика для дотримання соціальної дистанції.
  2. Індивідуальні прибирання вибраної  особисто вами забрудненої зони.
  3. Цифрове очищення. Видалення зайвої інформації зі своїх гаджетів  не займе багато часу і дозволить розвантажити центри баз даних, на підтримку необхідна величезна кількість дорогоцінної енергії.
  4. Картографування. Встановлюйте безкоштовний мобільний додаток «EcoHike» та відмічайте забруднені й очищенні території.

Із собою на події треба мати засоби індивідуального захисту, рукавички і великі пакети для сміття. Після прибирання необхідно донести зібране до найближчого сміттєвого бака і, за можливості, відсортувати й здати в найближчий пункт прийому вторинної сировини. Організатори закликають НЕ ЗБИРАТИ опале листя, гілки та медичні відходи.

Фото та сторіси в Instagram про «до» та «після» відмічайте хештегами  #побачивприбери #letsdoitukraine #worldcleanupday. Результати своїх прибирань фіксуйте на офіційному сайті.

Детальніше про подію та реєстрацію можна дізнатися на сайті «Let’s do it Ukraine».

Організатори також проводять схожі акції та проєкти для формування культури чистоти й боротьби зі сміттям: «Чисті пляжі разом!», «Всеукраїнський форум взаємодії та розвитку», Всеукраїнський екологічний фестиваль «ЧистоFest», Національна мапа пунктів прийому вторсировини recyclingpoints.org, Цифрове прибирання (видалення цифрового непотребу), Всеукраїнська лідерська академія, Всеукраїнський табір екологічних лідерів тощо.

Юлія Лінник, студентка ІІ курсу магістратури факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка

Автор:редактор "Зеленый лист"

«Вода пішла!» Як на Одещині відновлюють річку Ягорлик

Олег Дьяков, старший науковий співробітник з «Центру регіональних досліджень», не приховував емоцій, коли екскаватор зніс греблю і відновив вільну течію річки Ягорлик біля села Розівка: «Вода пішла!»

Так цієї весни закінчувався пілотний проєкт з екологічного відновлення річки Ягорлик в Окнянському районі (зараз – Окнянська селищна рада в складі Подільського району) Одеської області.

Проєкт «Екологічне відновлення ділянки річки Ягорлик від села Довжанка до села Розівка», який почався два роки тому, є частиною проєкту Глобального екологічного фонду «Сприяння розвитку транскордонного співробітництва та комплексного управління водними ресурсами в басейні Дністра», що реалізується ОБСЄ та ПРООН у партнерстві з Європейською економічною комісією ООН. Ціллю проєкту є часткове відновлення річки до максимально можливого природного стану, адаптація її до зміни клімату й підтримка міжнародної співпраці в басейні Дністра.

Урбанізація зробила свою справу

Річка Ягорлик – мала річка в Україні в межах Подільського району Одеської області, а також у Молдові (Придністров’я). Із загальної довжини в 73 км, 58 км припадає на територію України. У басейні річки побудовані три водосховища об’ємом майже 6 мільйонів кубометрів, близько 40 ставків, а сама річка використовується на водопостачання, зрошування, рибництво та інші потреби місцевого населення. Загалом, саме антропогенний вплив погіршив стан малої річки.

Унаслідок кліматичних змін й активного впливу людини, на значних ділянках відбувається заболочування заплави, погіршується якість води, місцеві жителі та туристи скаржаться на цвітіння й запах сірководню. Крім того, більша частина рослинності поблизу річки – очерет, який не є природним для даної території й негативно впливає на випас худоби, а отже й на життя місцевих.

Як повідомляється в презентації результатів пілотного проєкту, головними напрямками комплексного відновлення були: відновлення ділянки річки з вільною течією протяжністю понад 8.5 км, скорочення площ очеретяних заростей, відновлення лугів і заплавного лісу, відновлення цінних видів тварин і рослин та сприяння впровадженню комплексного управління та екологічно стійкого використання природних ресурсів пілотної ділянки річки Ягорлик.

«Звичайно, у тому стані, у якому зараз знаходиться річка Ягорлик, говорити про те, що можна відновити її до того стану, у якому вона була 100 років тому назад, неможливо, тому що тут вже склалися інші екосистеми. Урбанізація зробила свою справу», – розповідає експертка проєкту Лілія Гричулевич одеському телеканалу «ГРАД».

 Русло ріки реконструювали

Відновлення річки відбувалось в декілька етапів. Спочатку одеські експерти Олег Дьяков та Лілія Гричулевич (ГО «Чорноморський жіночий клуб») здійснили ряд досліджень стану русла, у результаті яких виявили основні проблеми та найбільш зручну й показову ділянку для реалізації проєкту. На території від села Довжанка до села Розівка відбуваються інтенсивне заболочування заплави, погіршення якості води та її мікробіологічного складу, цвітіння й виділення сірководню через підпору рівня води трьома насипами й дамбою під автодорогою. Крім цього, запропонована ділянка не містить орендованих ставків, що зменшує ризик виникнення конфлікту інтересів.

У 2019 році обрана ділянка річки була досліджена гідроморфологами із залученням спеціалістів з Іспанії та гідробіологами з Інституту гідробіології НАН України. У результаті аналізу найкращим сценарієм для екологічного відновлення стала екологічна реконструкція русла, тобто, як пояснив Олег Дьяков, максимальне формування тих параметрів русла, з мілководдями та з більш глибокими ділянками, які відповідають природним умовам для даного регіону й забезпечують нормальне функціонування живої річки.

Улітку 2019 року Окнянською селищною радою та Координатором проектів ОБСЄ в Україні у співпраці з Басейновим управлінням водних ресурсів річок Причорномор’я та нижнього Дунаю була проведена зустріч з місцевим населенням та представниками місцевої влади для роз’яснення та затвердження стратегії відновлення річки. Комунікація з місцевим населенням допомагає встановити правильне ставлення до подібних проєктів і дає змогу краще зрозуміти річку, її проблеми, можливості, а також потреби самої громади.

Як повідомляється в звіті з відновлення річки, головними результатами проєкту стали:

  • відновлення русла пілотної ділянки;
  • ліквідування аварійної бетонної плити в руслі, яка служила переходом через річку та встановлення натомість безпечного дерев’яного містка з поручнем;
  • встановлення водопропускної споруди в дамбі під дорогою місцевого значення біля села Артирівка;
  • відновлення водопропускної споруди біля села Ілля, яка слугує переходом через русло для місцевих жителів
  • ліквідування греблі в селі Розівка та встановлення дерев’яного переходу через річку на його місці.

Загалом наслідком проєкту стало відновлення течії на демонстраційній ділянці – на місці болота знову з’явились  річка і луг. Це покращило візуальний та санітарно-епідеміологічний стан території навколо, адже зник неприємний запах сірководню. Із часом це може призвести до покращення якості води та відновлення біорізноманіття річкової екосистеми.   

Для місцевих жителів важливим результатом стало утворення умов для дозвілля, а саме купання дітей й аматорського рибальства. Крім того, покращення стану річки може підвищити рекреаційну привабливість населеного пункту та розвиток екотуризму.

 «На мою думку, головне що в результаті проекту ми створили простір для вільного протікання природних процесів і подальшого самовідновлення річки. Вже сьогодні ми спостерігаємо позитивні результати і маємо поширити отриманий досвід з відновлення на річку в цілому»,- поділився враженнями щодо завершення проєкту Олег Дьяков у своєму пості у Facebook.

 Хто і чому піклується про збереження малих річок в Україні?

Досвід з реалізації проекту в подальшому може бути використаний для відновлення інших малих річок степової та лісостепової зони, а з часом малих річок всієї країни, що допоможе зберегти природні ресурси України в довгостроковій перспективі. Цей досвід у вигляді  Методичних підходів та рекомендацій з екологічного відновлення малих річок в посушливих кліматичних умовах був представлений під час онлайн-презентації результатів проєкту.

Наразі водні ресурси, а особливо малі річки України перебувають у не найкращому стані. Загалом територією України протікає приблизно 63 тис. річок, 93% з яких – дуже малі. Зазвичай люди мало уваги приділяють малим річкам та їх проблемам, проте саме вони забезпечують водою більшість невеликих населених пунктів України. Крім того, малі річки використовуються для сільськогосподарських робіт, підтримують біорізноманіття регіону та просто позитивно пливають на загальний естетичний вигляд.

Згідно з Водним кодексом України (ст. 79), за площею басейну річки поділяються на малі, середні та великі, серед яких малими називаються річки з площею водозбору до 2000 км2. За іншою класифікацією до малих належать річки, довжина яких не перевищує 100 км, але цей критерій досить умовний, адже може коригуватися в залежності від регіону.

На території Одеської області малі річки знаходяться в критичному стані не тільки через активні дії людини, але й через кліматичні умови. Загалом на південь і схід річкова мережа рідшає, що дуже легко помітити на картах. Улітку майже вся вода випаровується, більшість річок степової зони пересихає. Якщо додати до цього постійний антропологічний тиск у вигляді штучного переформування русел, осушувальної меліорації, надмірного забору води для господарських цілей, будівництва водосховищ, промислових об’єктів та автошляхів, вирубування лісів, розорювання земель, розширення меж населених пунктів та сільськогосподарських угідь тощо, то стає зрозумілим плачевний стан більшості малих річок. На відміну від великих та середніх, вони більш чутливі до стану водозбірної площі, тобто від того, що відбувається на суходолі в зонах річкових басейнів. А відбуватися може що завгодно.

Можна виділити декілька пріоритетних екологічних проблем, характерних для південних областей України: надмірна зарегульованість річкового стоку, велика кількість водосховищ і ставків, неприродна трансформація русел і заплав, фактична відсутність водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, наслідки зміни клімату, а також високий рівень забруднення.

У законодавстві є декілька визначених заходів з охорони малих річок (ст. 80 Водного кодексу України). Забороняється змінювати рельєф басейну річки, руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки, випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків, зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки, розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок, надавати земельні ділянки в заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва, здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки та якість води в ній.

Проте за порушеннями законодавства важко простежити, тому й не відбувається поєднання теорії із практикою. Замість того, аби зберігати малі річки, їх поступово знищують до того моменту, поки не з’явиться можливість відновити за допомогою екологічного проєкту. Проте екологічне відновлення річки не може повернути її до первинного стану, а лише тільки максимально покращить вже наявний стан.

На жаль, в Україні ще не так багато людей розуміє важливість охорони малих річок не тільки для загальної екосистеми, а й для самих себе. Схоже, що поки проблема хвилює тільки фахівців — екологів і гідробіологів. Цим може пояснюватися досить невелика кількість програм з відновлення чи збереження малих рік, а також те, що фінансуванням таких проєктів зазвичай займаються міжнародні організації.

Юлія Лінник, студентка ІІ курсу магістратури факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка.

Автор:редактор "Зеленый лист"

У Теплодарі планують побудувати сміттєпереробний завод

Пілотний проєкт інноваційного методу перероблення твердих побутових відходів способом піролізу (спалюванням сміття в умовах вакууму, в результаті якого утворюються масло, вугілля і вода) планують впровадити в Теплодарі Одеської області. Про це стало відомо під час засідання постійної депутатської комісії з питань екології, природокористування, запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків 5 серпня, — інформує сайт Одеської обласної ради.

Для будівництва комплексу з перероблення буде створено спільне підприємство ТОВ «ЕКО ЕНЕРГІЯ ПІВДЕНЬ», в якому одним зі співзасновників виступить КП «Централізована закупівельна організація Одеської обласної ради».

Проєкт не передбачає фінансових внесків від обласної ради, а у випадку успішної реалізації буде поширений на всю область.

Автор:редактор "Зеленый лист"

«Большое строительство» VS Куяльницкий нацпарк?

Журналист газеты «День» Ольга Харченко написала статью об эковызовах на Одесчине, опираясь на факты, сообщенные ей руководителем ОО «Зеленый лист» Владиславом Балинским.

На Одесчине в скором времени должен появиться долгожданный объект природно-заповедного фонда – Национальный природный парк «Куяльницкий». Для этого осталось дождаться только соответствующего указа Президента. Но тем временем, в соответствии с президентской же программой «Большое строительство», один из вариантов воплощения, несомненно, нужного инфраструктурного объекта – М-28 Одесса – Южный /М-14/, дороги к морскому порту, которая бы не перегружала город, – идет полностью вразрез не только с требованиями экологов, но и, кажется, здравым смыслом. По крайней мере так считает глава общественной организации «Зеленый лист», одесский экоактивист Владислав БАЛИНСКИЙ, с которым мы поговорили об этом и других экологических вызовах в южном регионе.

Но сначала – аргументы одесского облавтодора – они приведены на сайте ведомства в связи с общественными обсуждениями в Красносельском сельском совете (эту громаду непосредственно коснется строительство будущей дороги), которые состоялись на прошлой неделе. «Рассматриваются четыре варианта прохождения будущей дороги в обход Одессы… – говорится в сообщении на официальном сайте od.ukravtodor.gov.ua. – Начальник Службы автомобильных дорог в Одесской области Дмитрий Рыбалка отметил, что нужно ускорить окончательный выбор варианта прохождения дороги, ведь это значительно влияет на реализацию и стоимость проекта. «Именно четвертый вариант дает возможность начать строительство как можно скорее. Ведь он не предусматривает переустройства большого количества инженерных сетей и сноса зданий и сооружений — и это, конечно, значительно уменьшает стоимость строительства», – сообщил начальник Службы Дмитрий Рыбалка. Остальные варианты считаются более сложными, а соответственно дороже, потому что предусматривают строительство дороги на частной территории или посреди самого села. К тому же, потребует переноса ЛЭП 110 и 330 кВ.

Четвертый вариант строительства участка дороги общей протяженностью около 10 км, из которых примерно 2,5 км будет проходить вдоль берега Куяльницкого лимана. Этот фактор вызывает беспокойство у местного населения. Однако, в мире существует много примеров прохождения дорог вокруг водоемов, вдоль заповедных зон и национальных парков. Например,

Шоссе 90 в Израиле, проходит через Мертвое море, Эйн-Геди — природный заповедник и Кумранские пещеры. Шоссе 90 стало важной международной туристической артерией для путешественников со всего мира.

Государственная дорога SR 9336 во Флориде (США) проходит через Национальный парк Еверґлейдс. Это главная парковая дорога, которая простирается через различные экосистемные зоны Национального парка. Дорога проходит через сосновый лес, кипарисовое и мангровые болота. Благодаря обустроенной инфраструктуре тысячи туристов посещают Национальный парк.

Со своей стороны, Служба автомобильных дорог в Одесской области предусмотрела в проекте строительства дороги на участке вдоль Куяльницкого лимана современные технические решения. Дорогу от лимана будет отделять высаженная «зеленая зона», подпорные стенки с наборного камня, шумозащитные экраны и велосипедные дорожки».

Какие «подводные камни» у этого на первый взгляд обоснованного предложения и чем уникален Куяльник – далее в разговоре с Владиславом БАЛИНСКИМ.

«КУЯЛЬНИК ПРЕДСТАВЛЯЕТ ОСОБУЮ ЦЕННОСТЬ…»

– В марте правительство поддержало создание национального природного парка «Куяльницкий». Он прежде всего призван, как отмечалось ранее, предотвратить гибель Куяльницкого лимана. Скажите, пожалуйста, почему в этом есть необходимость, в чем ценность этой территории?

– Куяльницкий лиман – это не только уникальный объект с точки зрения гидрологии. Да, когда мы говорим о проблемах, связанных с Куяльником, то в первую очередь речь идет о существовании самого водного объекта с точки зрения его водоснабжения. Это одна проблематика.

Но кроме всего прочего, Куяльник представляет особую ценность отдельно как бальнеологический и курортологический объект. Его грязи, как в общем-то грязи многих лиманов Одесской области, обладают лечебными свойствами. Грязи Куяльницкого лимана наиболее изучены и эти свойства наиболее описаны. Их уникальные свойства в том числе обусловлены высоким содержанием бета-каротина. Это мощный антиоксидант, защищающий кожу от преждевременного старения, подавляя активность свободных радикалов и предотвращая повреждение клеток. Процессы образования метаболически активных бесценных лечебных грязей продолжаются и в настоящее время. Размножаясь и отмирая, миллиарды клеток одноклеточных водорослей и бактерий оседают на дно и становятся источником аминокислот, полисахаридов, витаминов, пигментов, и других биологически активных веществ, содержащихся в грязях Куяльницкого лимана. Эти грязи представляют особую ценность для пелоидотерапии и в косметологии. Основная проблема в том, что их лечебные свойства напрямую связанны с гидрологическим режимом, чистотой берегов, состоянием биогеоценозов и антропогенными нагрузками на экосистему водоёма в целом. Ну, согласитесь, превышение ПДК (предельно допустимой концентрации) по целому ряду загрязнителей, полностью обесценят свойства грязей для косметологии. Вы же не будете использовать маски с повышенным содержанием ДДТ или свинца, например.

Но и с точки зрения природного объекта он как ландшафтный комплекс тоже представляет уникальную ценность, потому что берега Куяльницкого лимана заселены уникальной растительностью и животным миром, в том числе, представлено много краснокнижных видов. Лиман является путем миграции перелетных птиц – тут они останавливаются, кормятся, поскольку здесь есть заросли тростника. Такая уникальная водно-болотная и лесостепная ландшафтная часть Украины.

Когда мы говорим о создании национального природного парка, мы понимаем, что у таких объектов природно-заповедного фонда целый ряд функций, которые не ограничиваются только, допустим, изучением живых организмов. Они касаются сохранения всего ландшафтного комплекса в целом, изучения и поиска путей решения проблем гидрологических режимов и так далее. Одна из основных задач национальных природных парков во всем мире – это популяризация таких уникальных объектов, привлечение туристов, воспитание детей, чтобы обеспечить возможность всем этим людям ознакомиться с уникальной природой, в данном случае южной части Украины.

«НА САМОМ ДЕЛЕ ОНИ ПРОСТО ЛУКАВЯТ»

– Непосредственно сейчас парк, до создания которого остался один шаг – подпись Президента, предстал перед большой угрозой – по его территории, непосредственно через лиман, хотят построить автодорогу. Вы – среди тех, кто активно протестует против этого. Какова ситуация и какие есть рычаги у общественности, чтобы на нее повлиять?

– На протяжении 10 лет подготавливались все документы для создания парка. Это достаточно длительный процесс. Началось все с научного обоснования, которое готовил ряд ученых, в том числе доктор экологических наук, руководитель научно-исследовательского отдела Национального природного парка «Тузловские лиманы» Иван Русев. На протяжении этого времени собиралась вся документация, которая легла в основу проекта создания парка. Проект создания уже прошел все этапы согласования, включая решение Кабинета Министра, уже есть картографические схемы и так далее. Остался один этап – это подпись Президента. И вот уже, кажется, с начала этого года документ лежит на подписи у Президента.

С того момента, как документ поступил на подпись, эти земли считаются уже зарезервированы, и они уже должны находиться под охраной государства. Но, насколько я вижу ситуацию, на каком-то этапе специально притормаживают процесс создания национального природного парка, потому что появилось желание, определенная «схема». Эта «схема» является девелоперской – проект по застройке части куяльницкой поймы. К слову, в прошлом году было принято решение о присвоении Куяльницкому лиману статуса здравницы национального значения, и этот статус тоже накладывает свои ограничения с точки зрения соблюдения санитарных режимов и застройки территории. Такие ограничения накладывает и Водный кодекс – мы помним о прибрежной защитной полосе, охранной зоне, санитарной зоне, – везде действуют свои ограничения. У лиманов санитарная зона 2 километра, прибрежная охранная зона за пределами населённых пунктов тоже не менее двух километров. Данный участок побережья не входит в границы села Корсунцы. Пляжная зона также является охраняемой, изменяться она не может и считается от максимального наката либо волны, либо подтопления, и понятно, исходя из ландшафта.

На протяжении как минимум последних пяти лет производились попытки изучить и улучшить гидрологический режим Куяльницкого лимана. Большое количество программ подымались на уровне обладминистрации. Выделялись средства, и под эти программы изучалось влияние пресноводного стока реки Большой Куяльник, других рек. Речного стока недостаточно, потому что эти реки перегорожены дамбами, потому что есть незаконная добыча песка. А вот, как исправить ситуацию, пока непонятно. Единственное, что сделали сейчас, – соединили узкой трубой море с Куяльником и морская вода поступает и наполняет Куяльницкий лиман. Это, в принципе, уже значительно улучшило гидрологическую ситуацию. Однако, появилась угроза постепенного накопления в лимане загрязняющих веществ, поступающих в лиман с морскими водами Одесского залива.

Что касается нынешней ситуации со строительством дороги, то кратко ее можно описать так: используя президентский проект «Великого будівництва», ряд чиновников вошли в сговор. Используя как таран этот проект, они хотят реализовать прокладку дороги непосредственно через ложе Куяльницкого лимана, чтобы в дальнейшем продолжить её освоение под строительство. Речь идет о территории – часть объездной дороги, два с половиной километра которой должны пройти именно заплавной частью Куяльницкого лимана. В данном случае проблематика эта очень серьезная. Потому что, во-первых, как нам кажется, лоббируется этот проект и самим руководством облавтодора. Там говорят, что он самый дешевый, самый быстро реализуемый и так далее. Но любой инженер-геолог скажет, что проведение дороги по пойменной части связанно с определёнными рисками. Это земли, которые постоянно находятся в подтоплении. Это в основном наносные земли, коренные породы залегают в таких местах достаточно глубоко. То есть это постоянные финансовые вложения на содержание такой дороги и с точки зрения инженерно-технической части, чиновники явно лукавят, когда говорят, что это самый дешевый вариант прокладки.

В прошлом году уже было принято решение о проведении дороги по одному из представленных изначально четырёх вариантов. И он уже включен в проект генерального плана села Корсунцы, который уже прошёл градсовет в ООГА, и должен был приняться на прошлой сессии сельсовета. Ещё в прошлом году, он был включён в генплан как самый выгодный, а вот этот вариант, через ложе Куяльницкого лимана, является опасным, самым экологически грязным. И вот сейчас, когда зашла речь о «Великом будівництве», о том, что эти деньги уже фактически зарезервированы под проект, вдруг мнение кардинально поменялось. Это в первую очередь говорит о том, что вопрос не совсем в прокладке дороги, вопрос, скорее, в девелоперском проекте по застройке этой части Куяльницкого лимана.

– Сейчас развитие ситуации будет зависеть, наверное, от общественности, от того, будет ли ситуация предана огласке?

– Да, помощь журналистов очень важна, потому что чинуши пытаются это дело замкнуть на места, решить якобы вопрос с местными громадами. На самом деле, статус этого объекта не только национальный, но и международный, поскольку речь идет о соблюдении целого ряда конвенций – Боннской, Бернской, Рамсарской, которые ратифицированы Украиной.

Здесь Одесская область выглядит крайне плохо, потому что в нашей области самый низкий процент заповедания территории и самая плохая динамика в данном направлении. Как мы видим, даже уже фактически созданные объекты подвергаются нападкам.

При этом мы понимаем, что поскольку сама обладминистрация готовила документацию для создания НПП и сама же она сейчас лоббирует застройку этой части, то именно обладминистрация в том числе тоже может тормозить подписание указа Президента. Нам как раз важно, чтобы это подписание произошло максимально быстро, потому что все дальнейшие манипуляции будут возможны только после подписания проекта зонирования, его утверждения и так далее. Если в хозяйственной части данного парка будет возможность строительства каких-то санаторных комплексов и прочего, значит, оно будет согласовываться с администрацией парка, с Министерством экологии. В данном случае они просто хотят «через колено» протянуть за бюджетные средства этот проект, а потом точно так же «через колено» пройти оценку влияния на окружающую среду и уже запустить строительство. Но, зная мнение экологов, биологов в одесском регионе, считаю, им придется привлекать другие компании, потому что ни один вменяемый эколог не поставит подпись на таких документах. Это на самом деле преступление. Это равносильно тому, что прокладывать дорогу по пляжной части моря. Потому что это насыпная территория, Куяльник находится ниже уровня моря, причем значительно. Им надо будет насыпать и насыпать сотни тысяч тонн земли. И проект без учета ожиданий по застройке просто нереализуем. На самом деле они просто лукавят.

«ЗАСТРОЙКА ПРОИЗВОДИТСЯ ТАКИМ ОБРАЗОМ, ЧТО ОНА УСУГУБЛЯЕТ И ТАК ПЛОХУЮ СИТУАЦИЮ»

– Недавно Одесса снова оказалась среди городов-лидеров по загрязнению воздуха. Где она, в принципе, и была в последние годы. На ваш взгляд, возможно ли сейчас кардинально изменить ситуацию и благодаря чему? И насколько одним из факторов этого является процесс хаотической застройки самой Одессы?

– Действительно, вы абсолютно правы насчет именно застройки города, потому что очевидно, что Одесса не является промышленным центром, здесь нет такого большого количества производств, по сравнению с Запорожьем, либо Кривым Рогом, либо даже Днепром. Поиск причин приводит к такому выводу, что основным источником загрязнения является транспорт. Поскольку Одесса все-таки – это портовый хаб для грузовых перевозок и так далее, то это и есть сутью проблемы. Но мы же видим ситуацию в динамике – она стремительно ухудшается. И связано это как раз с абсолютно бездумной градостроительной политикой городского руководства. Фактически застройка ведется хаотично, без учета уличного трафика, создания каких-то обводных путей и так далее. То есть застройка производится таким образом, что она усугубляет и так плохую транспортную ситуацию. Поэтому загрязнение фиксируется, и в первую очередь загрязнение мелкодисперсными частицами Pm 2,5-10.

К тому же нельзя забывать, что Одесса находится в одном из самых плотных с точки зрения распашки агропромышленных регионов. Окружающие поля и ситуация с незаконной распашкой, тем более, когда она связана с климатическими изменениями, я имею в виду уменьшение количества осадков, что приводит к пылевым бурям и тоже значительно ухудшает ситуацию с воздухом.

Именно абсолютное равнодушие и незаинтересованность городских властей в первую очередь проявляется в отсутствии любых программ по мониторингу чистоты воды, воздуха и так далее. Мы видим, что город склонен имитировать деятельность, а не проводить ее. У города, естественно, имеется департамент экологии и коммунальное предприятие «Центр экологических инициатив». В свое время, в 2010-м или 2011-м году, была закуплена единственная передвижная станция по мониторингу воздуха. Она глубоко устаревшая, но даже она не использовалась для замеров качества воздуха. Поэтому те данные, которые есть, либо исходят из источников спутникового наблюдения, либо от общественных организаций с датчиками, которые фиксируют целый ряд загрязнителей. В частности, есть сеть таких датчиков, расположенных в Запорожской, Днепропетровской и других областях. Их распространяла организация SaveDnipro. Наша организация «Зеленый лист» закупила несколько таких датчиков и мы тоже мониторим, включив их в общую карту доступа. В то же время в Киеве, Днепре уже реализованы проекты по мониторингу качества воздуха, причем это достаточно серьезные стационарные лаборатории, которые в онлайн-режиме транслируют состояние воздушной среды. В Одессе этого нет и пока не предвидится.

«С ЛЮДЬМИ НАДО РАБОТАТЬ, ИМ НАДО ОБЪЯСНЯТЬ, И ТОЛЬКО ТОГДА МОЖНО ПРЕДЪЯВЛЯТЬ КАКИЕ-ЛИБО ПРЕТЕНЗИИ»

– И относительно экокультуры. Недавно одна ситуация приобрела общественный резонанс – в старой части Одесского ботсада сделали дни открытых дверей, которые прошли так, что в ботсаду потом просили помощи – посетители вытаптывали газоны, ломали цветы и так далее. При этом, как отмечалось в объявлении сада, вход не был бесплатным. Как вы считаете, можно было бы этого избежать, и, если шире, почему такое отношение, низкий уровень экокультуры у многих или некоторых наших граждан?

– Все познается в сравнении. И у нас есть явно положительная динамика в развитии экологической ответственности гражданского общества. Однако, можно подчеркнуть недостаточную роль Министерства экологии с точки зрения юридической, информационной и моральной поддержки своих коллег. Я сейчас имею в виду коллективы администраций сети национальных природных парков и других объектов природно-заповедного фонда Украины.

Ситуация с финансированием и давлением на природоохранную отрасль сейчас ухудшилась, поэтому национальные природные парки зачастую не могут выполнять своих обязанностей – с точки зрения популяризации экокультуры. И вот мы возвращаемся к первому объекту – НПП «Куяльницкий», потому что именно Министерство экологии должно сейчас бороться за создание национального природного парка и максимально пытаться ускорить этот вопрос. На самом деле борются за этот объект не в министерских креслах, они, наверное, уже для себя как-то свое участие в дележке общего пирога определили, а борются представители общественных организаций, не имея при этом никакой поддержки.

Несмотря на все это, я вижу и фиксирую желание людей как-то быть причастными к экологическим проектам. У нас был проект «Зеленая Одесса», который финансировался шведской организацией EED. За эти деньги мы совместно осуществляли высадку растений, и я знаю, какое количество людей обращались к нам, в основном это молодые ребята, которые просто хотели участвовать в экологических мероприятиях.

Что касается государственных предприятий, в том числе таких как ботсад, я думаю, что им все-таки надо немножко перестраиваться и учиться взаимодействовать с людьми. Если вы сделали день открытых дверей, значит, надо было выделить человека, который бы объяснял посетителям, где можно ступать, поставить какие-то ограничительные ленты и так далее, потому что бывает эффект «снежного кома» – кто-то пошел, за ним следом пошел другой человек и так далее. То есть с людьми надо работать, им надо объяснять, и только тогда можно предъявлять какие-либо претензии, в противном случае, я считаю, что это в первую очередь говорит о недостаточной организации данного мероприятия.

Фото Владислава Балинского.