Останні місяці в Одесі не згасають дискусії навколо пам’ятника російській імператриці Катерині Другій. Якщо знести – то чому? Якщо залишити – то навіщо?

Ця суперечка навколо одіозної пам’ятки існує давно, ще з моменту її вторинної установки у 2007 р. Але якщо до 24.02.2022 голоси тих, хто категорично заперечував проти її існування в самому центрі Одеси, багатьма жителями міста сприймалися з роздратуванням, то терористична війна росії в Україні винесла вирок “шаленій імператриці”.

“А Вторая доконала Вдову-сиротину”

Так писав про Катерину Другу Тарас Шевченко. І назвав її та Петра Першого “катами та людоїдами”. Перелік злочинів “кривавої барині” проти України та українців дуже великий, назвемо лише кілька:

1763 р. — Указ про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

1764 р. — Скасування українського гетьманства, ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 р. — Скасування української держави Гетьманщини.

1765 р. — Ліквідація козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

1775 p. — Підступний напад московських військ на Запорозьку Січ. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох із них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках останнього кошового отамана Петра Калнишевського.

1777 р. — Виселення кримських татар з Криму, українців — з України, а на обжиті ними місця переселення московитів з Московії. Для здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з Півдня України 32000 душ чоловічої статі.

1781 р. — Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження російської системи управління в 1783 р.

1783 р. — Закріпачення селян Лівобережної України.

Ця політика до дрібниць нагадує путінську “денацифікацію” України, а за фактом – геноцид українського народу.

Прийшов час виправити помилку

В травні та червні на сайті Офіційного представництва Президента України з’явились дві петиції. Перша – про знесення пам’ятника Катерині Другій. Авторка петиції Стефанія Цегельник мотивувала своє прохання тим, що Катерина Друга «сприяла геноциду українського і кримськотатарського народів, знищила Запорізьку Січ, впровадила політику насильницького зросійщування і диктату чужої культури, перетворивши вільних українців на рабів, затвердивши кріпацтво».

Друга петиція, більш екзотична, пропонує гладку постать старої диктаторки замінити на пам’ятник, «де актор Біллі Геррінґтон буде сидіти за барною стійкою з пляшкою пива».

Автор цієї петиції  Олексій Матвеєв запропонував це тому, що «Катерина II є контроверсійною історичною постаттю, що своїми діями завдала великої шкоди Українській державності та культурі. Сам факт встановлення цього пам’ятника був страшною помилкою та кожен день його подальшого існування сигналізує про те що Одеса знаходиться у зоні російського культурного впливу». А заміна на Біллі Геррінґтона – це «відмова від сумнозвісної російської спадщини та гучна заява, що Одеса це не якесь провінційне містечко російської імперії. Що Одеса не є частиною російської культури, а має свою культуру та почуття гумору», а також «чіткий сигнал про підтримку ЛГБТ спільноти». Ну, і взагалі, «це весело та смішно».

Понад 26 тисяч голосів було зібрано під кожною з петицій. Президент Зеленський у відповіді подякував всім, хто до них долучився, «за активну громадянську позицію щодо захисту національних інтересів, очищення громадського простору від об’єктів та пам’яток, які закріплюють в Україні російські пропагандистські антиукраїнські наративи». Та повідомив, що петиції надіслані до Одеської міської ради з проханням «розглянути відповідно до компетенції».

Громадська організація “Південний артпростір” запропонувала замість Катерини Другої встановити пам’ятник князю Вітовту.

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в інтерв’ю онлайн-медіа “Свідомі” не заперечував проти знесення пам’ятника: “Щодо пам’ятника Єкатерині II в мене очевидна думка: навряд його потрібно залишати. Проте це першочергово має бути рішення одеських депутатів з відповідним зверненням до нас. Якщо воно надійде – не сумнівайтеся, ми дамо згоду”. Міністр також підкреслив, що для знесення пам’ятника є законна процедура: “Якщо пам’ятка належить до списку місцевої культурної спадщини, то місцева влада подає до нас рішення щодо винесення її з цього списку. У такому випадку пам’ятник можуть перенести на якусь алею радянських пам’ятників чи віддати до музею. Тобто не обов’язково трощити”.

Весело та смішно

Питання про пам’ятник мають вирішити депутати Одеської міськради. Вони також повинні змінити Статут міста Одеса, в якому повторюється міф про заснування Одеси Катериною Другою. На цьому наполягає ГО “Зелений лист” після аналізу “основного закону” Одеси. А поки що одесити вигадують, що їм робити з самим пам’ятником і з Катерининською площею, над якою він сьогодні височіє.

Пам’ятаючи, що розлучатися з минулим треба з посмішкою, у цьому питанні одесити виявляють природне почуття гумору. Ось, наприклад, що запропонувала у своєму фейсбуці одеситка, керівниця компанії “Моніторинг”, любителька підводного плавання у Чорному морі Лариса Вірніна (мовою авторки):

“Ох, как же мне не хочется терять памятник Е-2!

Он такой большой, красивый, а соотношение размеров фигур вызывают у меня с первого дня, как только его увидела, одну и ту же реакцию: если бы эти мужчины при жизни были настолько компактными, то они бы отлично помещались у этой женщины под юбкой, что безусловно практично и способствовало бы радости с одной стороны и карьерному росту с другой. Только не надо вот это вот все: идея прижизненной компактности совершенно не предполагает, что уменьшение мужчин происходило пропорционально!

Дальше. В моей давней мечте возле Е-2 должен стоять такой же красивый, как она, огромный бронзовый информационный щит. На котором разместится текст настолько гениальный, что его будут пересказывать по всему миру. Не знаю чьего авторства – это же не проект, а просто мечта Текст будет одновременно легкий и глубокий, скабрезный и стильный, честный и фантасмагоричный, и очень, очень, очень смешной. Короче, гениальный, нувыпоняли. На украинском. И QR-код, чтобы легко почитать литературный(важно!) перевод этого текста на итальянском, французском, иврите, греческом, немецком, английском, испанском и португальском, болгарском, румынском и молдавском, на каждом из языков стран Балтии, на….. короче, на всех-всех, без исключения. Точнее, с одним исключением. За ненадобностью

А площадь вокруг Е-2, конечно, поменяет название, и станет местом открытия самых веселых, просто-таки разнузданных в своем веселье, фестивалей. А в выходные дни, свободные от фестивалей, площадь будет местом проведения конкурсов, в основном не сильно интеллектуальных – не знаю каких, не разбираюсь, знаю только, что дебелая металлическая тетка будет использована по максимуму: например, в августе или сентябре ее нос может стать целью для помидоров, которыми дедушки будут стрелять из рогаток. А в октябре на ней, если это безопасно, могут соревноваться юные скалолазы. В ноябре будет конкурс переделанных стихов, а на попу можно будет повесить яркую мишень, в которую стрелять из луков. А в декабре нарядить всю компанию в костюмы святого Николая, Санта-Клауса и Деда Мороза, и украсить светящимися конями (не лошадьми!) А в январе на макушку Е-2 можно будет пришпандорить большую площадку, чтобы с нее стартовали дроны на соревнованиях пилотов. А в феврале, после снегопада, навезти кучу снега и использовать памятник как основу для облепливания, чтобы из него получились сказочные чудовища или просто горка. А в марте…

На Пурим принято веселиться и пить много вина – так много, чтобы не отличить “благословенный Мордехай” от “проклятый Аман”. И кушать разные вкусности, флагман которых (на мой взгляд) – вкуснючее треугольное печенье хоменташен. Моя еврейская бабушка называла это печенье так, как называли все в ее детстве – “Аманово ухо”.

Этот праздник – абсолютно не религиозный, он – про уничтожение евреями врагов, которые попытались уничтожить евреев. И уже 26-й век евреи на Пурим едят уши своего главного врага. Тесто замешивается на апельсиновом соке, а в начинке – инжир, чернослив, курага, мед, мак, миндаль и разные другие орехи.

Лень расшифровывать аналогию, она ведь понятна, да?

А когда кураж утомит и фантазия истощится, отправить подлинники в музей, новодел – на переплавку: получатся чудесные боковинки для лавочек.

А на их месте хочу большой, просто огромный, светомузыкальный фонтан. Огроменный. Жаркими днями, а они у нас 7 месяцев в году, подростки будут в нем купаться и орать при этом всякую чепуху и гадости, а маленькие детки – мочить ножки и мечтать, что они тоже вырастут, будут гулять без мамы, и смогут контрабандно купаться в самом большом городском фонтане. А вечерами в фонтане, перед и за ним будут проходить светомузыкальные концерты и спектакли. Я видела такое в других городах и странах, это мило и круто одновременно.

================

Так можно было бы сделать, если бы не война.

Мы – город – могли бы на этом памятнике заработать денег и насмеяться, а потом утилизировать с пользой для себя и будущих поколений. Или мы не одесситы??

Если бы не война. Если бы весной 2014го россия продолжила тихо гнить в привычном ей болоте, захлебываясь собственными фекалиями.

Но сложилось иначе, наш Пурим еще впереди, а избавляться от имперских символов мы вынуждены уже сейчас, поэтому чудесный этап надругательства придется пропустить, и переплавить сразу.

Хотя….. это непросто технически, и силами любителей не осуществить, поскольку тетенька ох какая массивная…. Короче, классно было бы затопить Е-2 недалеко от подводного музея, тогда к ее торчащей из воды голове можно будет крепить буи для фридайверов. В сам подводный музей ее нельзя, она же огромная, если упадет во время шторма, порушит маленькие статуи”.

.

Малюнок на заголовному фото – автор Юрій Журавель