(Юрій Мельник, Владислав Балінський для проекту «Зелена Одеса» ГО «Зелений лист»)

В Основному Законі України – Конституції України у статті 50 визначено «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».

Ці фундаментальні положення більш ніж достатньо характеризують місце екологічних питань у нашій життєдіяльності. Але чого ж ми й досі не можемо в Україні досягти певних і конкретних умов життя, які б свідчили про достатній рівень екологічної, техногенної та особистої безпеки з точки зору якості довкілля в цілому та конкретно нашого середовища існування.

Одними з найважливіших, на нашу думку, категорій, що впливають на вище вказані аспекти (якість середовища існування) є «екологізація» та «планування». І важливим є поєднання цих категорій у словосполучення – логічну і функціональну зв’язку – «екологізація планування» для змістовного і предметного розуміння труднощів нашого існування у сучасних умовах, незалежно від масштабу проблеми чи об’єкта – як елемента середовища, що нас оточує, впливає на нас та/або забезпечує певними благами.

З питанням «екологізація планування» пов’язане безпосереднє дотримання принципів сталого розвитку у всіх сферах нашого життя.

Водночас ми повинні розуміти, що саме проблема екологізації планування значною мірою є основною щодо усіх аспектів природокористування, у тому числі дотримання балансу і комфортності міського середовища; перш за все, хоча б, дотримання безпечних критеріїв і показників зелених територій (озеленення).

          Аналіз категорій «планування» та «екологізація» та їх змістовна сутність

Планування у житті сучасного суспільства займає одне з провідних місць, оскільки в умовах обмеженості ресурсів дає можливість забезпечити належний і узгоджений характер (гармонію, баланс) життєдіяльності людини, її потреб та природокористування – використання ресурсів та благ, наданих природою.

Цільовим завданням у пошуку гармонії у стосунках людини і довкілля та його окремих компонентів (ландшафти, флора і фауна тощо) є встановлення та осмислення змісту планування у розвитку суспільства, характеру зв’язків між різними його складовими. Водночас ми розуміємо, що планування є однією з важливих функцій управління (див. рис). І якщо управління у загальному сенсі це свідомий, цілеспрямований вплив суб’єкта на об’єкт для досягнення запланованих цілей, то безперечно і управління і планування має забезпечуватися розумінням наслідків та баченням результатів діяльності суб’єкта впливу на об’єкт. Але у випадку екології та природокористування ця зв’язка не працює, точніше працює за іншим порядком. Ми є, безумовно, заручниками природи, будучи активними споживачами та користувачами природних благ і ресурсів. Сам підхід до цього, як правило, має споживацький характер, що говорить, що зараз наше планування не є екологічним, безпечним та гармонійним по відношенню до природи в широкому та вузькому сенсі.

Саме «екологізація» є найбільш проблемним місцем у плануванні, оскільки більшість вимог щодо дотримання належних параметрів сталості та забезпечення природоохоронних вимог і показників не виконується.

Під екологізацією ми розуміємо посилення екологічної (природоохоронної) складової у процесі життєдіяльності людини для максимального збереження, раціонального використання природних компонентів, формування відповідної політики та поведінки – належного ставлення до ресурсів та компонентів. Особливо актуальним це питання стає в умовах відчутної глобальної зміни клімату.

Отже, екологізація планування – комплексна управлінська функція, пов’язана із врахуванням, належним ставленням та забезпеченням екологічно прийнятних параметрів під час певної діяльності (не тільки господарської) щодо стану довкілля, специфіки ресурсів і характеру їх використання тепер і у перспективі, та їх узгодженням з потребами людини у процесі природокористування. Це функція в сучасних умовах є найбільш важливою, оскільки є інструментом, який зберігає відповідні риси територій, належне використання і збереження їх природного потенціалу.

Сучасне планування є технологічно складним процесом щодо формування комплексного бачення розвитку тієї чи іншої території, сфери або об’єкту з точки зору сучасного та перспективного визначення їх стану у майбутньому з урахуванням базового рівня, врахування ретроспективи їх стану, та динамки змін, що плануються, а також правильного розуміння напрямків освоєння, їх обґрунтування, визначення (оцінки) форм, напрямків, засобів, ресурсів розвитку, змісту та характеру перетворень. Даний процес потребує значного часу, людських та інтелектуальних ресурсів. Сучасне планування має здійснюватися на принципах комплексності та сталого розвитку, а також мультифункціональності та багатозадачності.

У випадку міського середовища та проблематики формування комфортних умов життєдіяльності, що, зокрема, пов’язано з «зеленою» проблематикою, на перший план виходить розуміння кожним мешканцем, що за ці умови відповідає кожний з нас. І не тільки тому, що це наше здоров’я сьогодні, а й тому, що завтра ми повинні щось залишити нашим нащадкам.

Проблеми у плануванні. В Україні їх багато, але наведемо лише ключові:

• конфліктність у плануванні та управлінні, у т.ч. міжсекторальна та міжвідомча, неефективність зв’язків між різними суб’єктами процесу планування;
• роз’єднаність в Україні між різними складовими планування та не системність роботи;
• ігнорування положень планувальної документації, низька якість опрацювання такої документації, не комплексність та примітивізація планування, незначна глибина планування розвитку територій і формальний характер;
• і, нарешті, тотальне недотримання (ігнорування) законів, норм, стандартів та правил.

У цих умовах важливою функцією та місією стає діяльність екологічної громадськості, яка має можливість у рамках закону здійснювати моніторинг, громадський контроль, пропонувати та брати участь на різних рівнях у реалізації відповідних заходів з охорони довкілля та іншої екологічної діяльності. І саме головне бути активним учасником цих процесів, впливаючи на формування державної екологічної політики та її реалізації на місцях.

Сталий розвиток і озеленення. Одними з критеріїв та показників сталого розвитку є стан озеленення та розвиток зелених територій, їх площа, позитивна динаміка їх нарощування, рівень заповідання та захищеності таких територій. На жаль, у нас ці показники не є оптимальними, а окремі є критичними. Очевидним є й необмежений антропогенний тиск на довкілля, що не сприяє ефективному та гармонійному розвитку міського середовища.

У підсумку необхідно зазначити, що в Україні очевидною є проблема забезпечення прийнятних параметрів сталого розвитку, що свідчить про необхідність посилення уваги до цього питання держави, органів влади різного рівня, тим більше в умовах децентралізації, та покращення планування міського (і не тільки) середовища, що є стратегічним пріоритетом держави, територіальних громад та громадян.