Супутниковий аналіз операції «МоЛоЧКа» розглядає не окремі танкери, суховантажі чи баржі, а морську ланку великої транспортно-паливної системи. Через порти й рейди Азовського моря, Керченську протоку, переправи, склади та маршрути через окупований Крим рф підтримує воєнні потоки на південному напрямку.

У просторово-динамічному аналізі Керченського вузла команда «Зеленого листа» вже показувала, що транспортна, паливна й допоміжна інфраструктура тут працюють як єдина система. Її військова функція визначається не вивіскою порту або формальним статусом судна, а потоками, які через них проходять. Той самий принцип був сформульований у дослідженні пожежі в Електросталі: подвійне призначення є властивістю логістики, а не окремої будівлі чи транспортного засобу.

Для Керченського вузла ця логіка має особливо високу екологічну ціну. Просторова концентрація військово значущих перевезень, паливної інфраструктури та старого флоту розміщена безпосередньо на гідродинамічному переході між Азовським і Чорним морями. Аварія або руйнування вантажних ємностей у такій точці не залишається локальною подією: речовина потрапляє до вже наявних природних потоків і може бути перенесена далеко за межі первинного осередку. Катастрофа танкерів «Волгонефть» продемонструвала це практично, коли мазут із району протоки згодом був зафіксований на українському узбережжі.

Екологічна вразливість, очевидно, не стала для рф обмежувальним чинником під час побудови цієї логістичної моделі. Навпаки, цивільні порти, торговельні судна, паливні об’єкти та військові потоки були максимально зближені заради стійкості постачання. У результаті ризик було перенесено на обидва морські басейни, прибережні екосистеми та людей, які живуть уздовж їхніх берегів.

Тому цифра «201 уражене судно» потребує не лише воєнного, а й екологічного прочитання. Головне питання цього матеріалу — чи означав масштаб операції десятки палаючих танкерів, пробиті вантажні ємності та великі поля нафтопродуктів, чи удари переважно виводили судна з логістичного ланцюга без масового руйнування їхнього вантажу.

Для відповіді дослідницька група «Зеленого листа» та Національного екологічного центру України проаналізувала весь ключовий район: західну частину Азовського моря біля Керченської протоки, Темрюцьку затоку, район Кам’яного мису та рейд навпроти Приморсько-Ахтарська. Регіональні карти показують численні пожежі на суші й у портових районах, але предмет цього дослідження вужчий і водночас принциповіший — ступінь ураження суден та екологічний слід морської частини операції.

У часовому ряді вдалося виокремити два суднові епізоди та кілька зон поверхневого нафтового забруднення. Саме їхнє співвідношення з заявленим масштабом операції дає змогу оцінити не лише військовий результат, а й екологічну ціну.

Для перевірки використано теплові детекції NASA FIRMS, оптичні сцени Sentinel-2 та радіолокаційні знімки Sentinel-1 за період від 6 до 27 липня. Ідентифікація поверхневих нафтових забруднень виконувалася за інтегрованою методикою, що поєднує радіолокаційне виявлення, оптичну верифікацію, метеорологічну корекцію та аналіз переміщення плям.

Методику описано у науковій публікації Владислава Балінського, Руслана Гаврилюка, Віталія Гулевця та Міхаели Тімофті: DOI 10.20535/EHS2710-3315.2025.332100. Сумнівні сигнатури до доказового ряду не включалися; тому можливе недовиявлення частини реальних плям, але показані нижче об’єкти класифіковані як підтверджені поверхневі нафтові забруднення.

Супутниковий аналіз операції «МоЛоЧКа»: регіональна картина

Три кадри NASA FIRMS показують одну й ту саму західну частину Азовського моря. Добова сцена 6 липня вже фіксує теплову сигнатуру в морі. Кумулятивний огляд за 6–27 липня накладає всі теплові події цього інтервалу: на суші й біля портів їх багато, але в морі цього сектору залишається один осередок. Кадр за 21 липня фіксує завершальну фазу його теплової активності.

FIRMS не доводить безперервне горіння щохвилини, але фіксує повторну теплову активність у тій самій точці від 6 до 21 липня. У межах досліджуваного морського сектору це єдиний такий тривалий осередок.

Той самий об’єкт вдалося знайти на оптичних знімках Sentinel-2. На кадрах 8 та 11 липня в цій точці видно судно і димовий шлейф. На знімку 21 липня судно залишається на місці, але вже не горить і не димить. Остання детекція FIRMS та оптичний кадр 21 липня не суперечать один одному: супутники проходили район у різний час, тому FIRMS міг зафіксувати останню фазу горіння за кілька годин до оптичного знімка.

Підтверджені забруднення: Темрюцька затока, Кам’яний мис і Приморсько-Ахтарськ

Радіолокаційні сцени відкривають іншу частину картини — не вогонь, а нафтові плівки на морській поверхні. У Темрюцькій затоці вони утворюють окремий часовий ряд. Сам факт забруднення та його переміщення підтверджені, однак без додаткових даних не можна приписати кожен шлейф судну з попереднього епізоду.

На Sentinel-1 конфігурація плям змінюється між 8, 12, 14 і 20 липня, а основні шлейфи зміщуються на схід. На окремих кадрах їхня виміряна протяжність становить близько 13,07 та 5,37 кілометра.

Ще один підтверджений епізод видно на оптичних кадрах 11 липня в районі Кам’яного мису. Загальний план і збільшення показують протяжне поверхневе забруднення. Це самостійна фіксація, яку без додаткових відомостей не можна пов’язувати ані з конкретним судном, ані з першим осередком біля Керченської протоки.

Окремий судновий епізод розгортався значно східніше — навпроти Приморсько-Ахтарська. На оптичному знімку Sentinel-2 від 11 липня видно судно з потужним димовим шлейфом. Це інший об’єкт, не пов’язаний із тривалим осередком біля Керченської протоки.

До 12 липня димовий шлейф зник, однак екологічний епізод на цьому не завершився. На ближньому радіолокаційному кадрі Sentinel-1 біля судна вже видно підтверджене поверхневе нафтове забруднення.

На наступних сценах витік продовжується. 14 липня довжина одного зі шлейфів становила близько 6,64 кілометра. На останньому доступному кадрі 26 липня біля того самого судна зберігався шлейф довжиною близько 5,94 кілометра. Отже, в межах проаналізованого ряду забруднення тривало щонайменше від 11 до 26 липня.

Що співвідношення пожеж і розливів говорить про характер операції

Коли всі епізоди зводяться до одного регіонального масштабу, хронологія складається в зрозумілу систему: тривалий осередок біля Керченської протоки, друге судно навпроти Приморсько-Ахтарська, окремі забруднення в Темрюцькій затоці та біля Кам’яного мису. Портові й наземні пожежі залишаються помітним тлом операції, але морська частина має іншу структуру.

За масштабом обидва судна мають порядок близько ста метрів. Це відповідає класу танкерів і продуктовозів «річка — море», які використовуються в Азовському басейні. Серед названих у повідомленнях про операцію були судна відповідного діапазону — зокрема «Санар-1», «Венера-3», «Пенелопа», «Челси-6» та інші. Тому такі судна можна розглядати як коло можливих кандидатів, але роздільна здатність відкритих кадрів не дозволяє назвати конкретний борт без AIS, портових даних або знімків вищої роздільної здатності.

За заявою СБС, в Азовському морі було уражено 129 суден. На цьому тлі один тривалий морський осередок, друге коротке задимлення та кілька локальних розливів є не дрібною деталлю, а головним результатом порівняння. Масове руйнування вантажних резервуарів десятків танкерів залишило б на супутникових даних зовсім інший слід.

Побачене узгоджується із заявленою тактикою СБС — позбавляти судна навігації, управління та ходу, не перетворюючи кожне ураження на затоплення танкера. Супутник не бачить точку влучання і не може довести спосіб ураження кожного борту. Він фіксує підсумок: транспортні одиниці вибувають із логістичного ланцюга, тоді як екологічна шкода, хоча й реальна, не набуває масштабу каскадної нафтової катастрофи.

Логістичний ефект операції видно виразніше, ніж екологічну катастрофу. Судна залишали рейди, зменшували відкриту активність і концентрувалися ближче до портів та берегового прикриття. Саме ця система перевозила пальне й військові вантажі через Азовське море та окупований Крим.

Два контрасти: Golden Leo і «Волгонефті»

Найвиразніше різниця між ураженням воєнної логістики та терором проти цивільного судноплавства проявилася того самого липня в Чорному морі.

19 липня рф атакувала цивільний зерновоз Golden Leo трьома крилатими ракетами Х-59/Х-69. Одна з них влучила в надбудову правого борту, на судні спалахнула пожежа. Загинули дев’ять членів екіпажу та український лоцман; вісьмох людей вдалося врятувати. Пошуково-рятувальна операція тривала всю ніч під постійною загрозою нових російських ударів. ВМС України назвали атаку актом терору проти мирного судноплавства. Через тиждень Golden Leo затонув. Тут немає місця нейтральним евфемізмам: три ракети були випущені по беззбройному судну, завантаженому кукурудзою, і забрали десять людських життів.

Інший контраст дає історія «Волгонефтей». Тут ідеться вже не про локальні шлейфи, а про системну небезпеку старого російського нафтоналивного флоту.

Російська система перевезення нафтопродуктів через Азовське море й Керченську протоку була небезпечною задовго до нинішньої війни. 11 листопада 2007 року танкер «Волгонефть-139» розламався під час шторму. У море потрапило понад 1300 тонн важкого мазуту, забруднення охопило узбережжя та прилеглі водойми, а рахунок загиблих і постраждалих птахів ішов на тисячі.

У грудні 2024 року сценарій повторився з «Волгонефть-212» і «Волгонефть-239». Тисячі тонн мазуту опинилися в морі, вдарили по району Анапи й почали поширюватися вздовж узбережжя. Польові та супутникові дослідження простежили забруднення щонайменше на 600 кілометрів до Одеської області.

Це не випадкові аварії поодиноких суден. Інженер Геннадій Єгоров роками попереджав про системні ризики старих танкерів серії «Волгонефть»: корозію, втому металу, недостатній запас міцності та небезпечні реконструкції корпусів. У його аналізі фігурували 169 аварій і катастроф.

Тому російський «тіньовий» і допоміжний флот небезпечний не лише як воєнна логістика. Велика кількість старих танкерів, барж і продуктовозів у мілководному напівзамкненому морі сама по собі створює ризик катастрофи, здатної в сотні разів перевищити локальні липневі витоки.

Від супутникового спостереження до доказу

Липневі епізоди будуть нанесені на Платформу екологічних доказів Чорного моря. Для кожної події зберігатимуться дата, координати, оригінальні знімки, метод спостереження, інтерпретація та її межі.

На карті перший судновий епізод, забруднення Темрюцької затоки, оптична фіксація біля Кам’яного мису та судно навпроти Приморсько-Ахтарська існуватимуть як чотири окремі доказові об’єкти. Так зберігається не лише висновок, а й шлях, яким його отримано.

Платформа не претендує на повний реєстр усіх забруднень. Консервативний відбір зменшує ризик хибнопозитивних висновків, але означає, що частина реальних плям могла залишитися поза спостереженням. Водночас кожен включений епізод можна перевірити за вихідними кадрами та повернутися до нього після появи нових AIS-даних або знімків вищої роздільної здатності.

Супутниковий аналіз операції «МоЛоЧКа» відповідає не на питання, скільки саме суден було уражено, а на питання, що після цього сталося з морем. Відповідь не зводиться до слова «безпечно»: одне судно горіло тривалий час, інше щонайменше до 26 липня залишалося джерелом нафтопродуктів, а окремі шлейфи простягалися на багато кілометрів.

Водночас у масштабі 129 заявлених уражень супутникова картина не схожа на масове пробиття вантажних резервуарів або серію затоплень танкерів. Вона свідчить про великий логістичний ефект і локалізований екологічний слід. Це не виправдання кожного витоку, а зафіксована різниця між шкодою, яку намагалися обмежити, і катастрофою, що могла охопити обидва морські басейни.

Ця різниця особливо виразна поруч із російською практикою: старий аварійний флот «Волгонефтей», удари по українських портах і три крилаті ракети по Golden Leo. У всіх цих випадках море стає заручником війни. Завдання відкритого супутникового моніторингу — не прибрати цю емоцію з тексту, а підкріпити її доказами, які можна перевірити.