Владіслав Балінський — хімік, біолог, голова ГО «Зелений лист»
Академічний додаток до циклу матеріалів про екологічні наслідки пожеж на нафтовій інфраструктурі
Вступ
У даній роботі пожежа в Керченській протоці у червні 2026 року розглядається як окремий кейс екологічних наслідків ураження транспортно-паливної інфраструктури в межах авторського просторово-динамічного підходу.
Аналіз ґрунтується на поєднанні супутникового моніторингу Sentinel-2, метеоданих щодо напрямку та характеру перенесення повітряних мас, а також інформації з відкритих джерел. Основна увага приділяється просторовому розташуванню осередків горіння, конфігурації димового шлейфу, можливим особливостям горіння нафтопродуктів та потенційному зв’язку атмосферної фази забруднення з Азово-Чорноморським басейном.
Окремі аспекти події розглядаються в контексті авторського підходу до аналізу просторово пов’язаних екологічних наслідків війни.
1. Подія та об’єкти ураження
1.1. Хронологія події
У ніч проти 21 червня 2026 року в районі Керченської протоки, за відкритими джерелами станом на дату спостереження, відбулося ураження об’єктів транспортно-поромної та паливної інфраструктури. Подальший розвиток подій супроводжувався масштабною пожежею, що призвела до утворення протяжного димового шлейфу, зафіксованого засобами дистанційного зондування Землі.
Основним джерелом просторової інформації є супутникові знімки Sentinel-2, отримані після події. Наявність хмарності над частиною акваторії та прилеглих територій створює певні обмеження для інтерпретації окремих деталей, однак не перешкоджає виявленню основних осередків горіння та конфігурації димового шлейфу.
1.2. Просторова структура атмосферних проявів
На супутниковому знімку, отриманому після події, впевнено ідентифікується один потужний осередок горіння, що формує протяжний димовий шлейф у напрямку Таманського півострова. Орієнтація шлейфу загалом відповідає осі Керч—Тамань та конфігурації Кримського мостового переходу.
Водночас над акваторією Керченської затоки простежується значно ширша зона атмосферного затемнення, площа якої візуально перевищує площу основного димового шлейфу. За наявними даними її природа не може бути однозначно встановлена.
Одним із можливих пояснень є накопичення продуктів горіння у нижньому приводному шарі атмосфери або їх взаємодія з низькою хмарністю. Не можна також виключати внесок інших осередків горіння, які могли існувати до моменту супутникового спостереження. Окремою гіпотезою, яку не дозволяє відкинути одноканальний RGB-знімок, є наявність поверхневого забруднення або зміни оптичних властивостей води (нафтова плівка, підвищена каламутність): за такими даними розмежувати атмосферний і приповерхневий водний ефект неможливо без додаткових спектральних чи інструментальних вимірювань.
Таким чином, наявні дані дозволяють попередньо розглядати атмосферні прояви події як систему щонайменше двох просторово відмінних компонентів: активного димового шлейфу від основного джерела горіння та більш дифузної зони забруднення над акваторією Керченської затоки.
1.3. Просторове розташування основного осередку горіння
На момент супутникового спостереження основний осередок інтенсивного горіння локалізувався у районі транспортно-поромної та прилеглої паливної інфраструктури Керченського вузла.
Від осередку горіння формувався виражений димовий шлейф, орієнтований у напрямку Таманського півострова. Конфігурація шлейфу загалом відповідала напрямку Керченської протоки та осі Керч—Тамань.
Судячи з візуальних ознак, на момент отримання знімка саме цей осередок був домінуючим джерелом атмосферних викидів у досліджуваному районі. Водночас наявні дані не дозволяють однозначно встановити, чи відповідає зафіксована картина всім осередкам горіння, що виникали впродовж події. Окремі джерела могли припинити активне горіння до моменту супутникового спостереження або перебувати за межами візуальної ідентифікації.
1.4. Просторова неоднорідність атмосферних проявів та термічних аномалій
На відміну від Sentinel-2, що фіксує стан на момент прольоту, дані системи FIRMS (NASA) узагальнюють термічні аномалії протягом 24 годин і свідчать про наявність кількох осередків підвищеної теплової активності, просторово розподілених у районі Керченської протоки та прилеглих територій.
Це дозволяє припустити, що зафіксований на знімках Sentinel-2 малюнок відображає не лише поточний стан основного джерела, а й наслідки складнішої просторово-часової структури події: зокрема, обширна зона затемнення над акваторією може бути пов’язана із сукупним внеском кількох осередків, що існували в різний час. Реконструювати їхню послідовність за наявними даними неможливо, тому подальший аналіз ґрунтується на припущенні про просторово неоднорідний характер події.
1.5. Попередня ідентифікація уражених об’єктів
Сукупний аналіз Sentinel-2, термічних аномалій FIRMS та відкритих джерел дозволяє попередньо пов’язувати подію з районом транспортно-поромної та паливної інфраструктури Керченського вузла; просторовий розподіл термічних сигнатур указує, що вона не обмежувалася одним локальним осередком, а могла охоплювати декілька функціонально пов’язаних об’єктів.
До числа уражених або потенційно уражених об’єктів можуть бути віднесені елементи транспортно-поромного комплексу та об’єкти зберігання, перевалки й забезпечення паливно-мастильними матеріалами. Наявні матеріали не дозволяють встановити ступінь пошкодження окремих споруд, тому подальший аналіз ґрунтується не на оцінці масштабів руйнувань, а на просторовій локалізації та функціональному значенні ураженого району.
1.6. Обмеження супутникових спостережень та невизначеності інтерпретації
Представлений аналіз ґрунтується переважно на даних дистанційного зондування, метеорологічній інформації та відкритих джерелах. Такий підхід дозволяє локалізувати осередки горіння, оцінювати конфігурацію шлейфів і виявляти термічні аномалії, однак має низку обмежень.
Sentinel-2 відображає стан лише на момент прольоту й не дозволяє реконструювати повну часову послідовність події, а хмарність і димове екранування ускладнюють інтерпретацію. Дані FIRMS характеризують розподіл термічних аномалій за певний інтервал часу, але не встановлюють послідовності, інтенсивності чи тривалості окремих осередків.
Відсутність інструментальних вимірювань складу атмосферного повітря, даних про фактичний склад продуктів горіння та обмежений доступ у район події не дозволяють здійснити кількісну оцінку масштабів забруднення та верифікувати окремі інтерпретації.
Водночас супутникові спостереження, метеорологічні дані та результати атмосферного моделювання можуть бути використані для інтерпретації просторової структури події та потенційних напрямків перенесення продуктів горіння.
У зв’язку з цим наведені висновки ґрунтуються на аналізі наявних даних, а окремі положення потребують подальшої перевірки із залученням інструментальних спостережень та спеціалізованих моделей перенесення і трансформації забруднюючих речовин.
2. Військово-логістичне значення Керченського вузла
Керченська протока є одним із ключових транспортних вузлів Азово-Чорноморського регіону. Транспортні переходи, поромна інфраструктура, паливні об’єкти та допоміжні берегові споруди утворюють тут єдину систему логістичного забезпечення, у межах якої значення окремих елементів визначається не лише їхніми власними характеристиками, а й роллю у функціонуванні всього комплексу.
Стійкість такої системи забезпечується наявністю кількох взаємодоповнюючих механізмів перевезення та можливістю часткового перерозподілу транспортних потоків у разі порушення роботи окремих компонентів. У цьому сенсі транспортно-поромна інфраструктура виконує не ізольовану функцію, а є одним із механізмів резервування та підтримання логістичної стійкості.
Водночас транспортні функції невіддільні від системи забезпечення паливно-мастильними матеріалами. Об’єкти зберігання та перевалки нафтопродуктів не існують окремо від транспортної інфраструктури, а є її функціональним продовженням. Просторова близькість транспортних і паливних об’єктів у районі Керченської протоки відображає не випадкове сусідство, а характерну для великих логістичних вузлів функціональну інтеграцію.
Особливістю подібних систем є поєднання цивільних та військових функцій. При цьому подвійне використання є властивістю не окремих споруд, а транспортних і матеріальних потоків, що проходять через них. Одні й ті самі транспортні переходи, поромні комплекси та паливні об’єкти можуть забезпечувати переміщення як цивільних вантажів, так і військової техніки та ресурсів. Таким чином, характер функціонування системи визначається не конструктивними особливостями окремих елементів, а структурою логістичних потоків у конкретних умовах.
Високий ступінь функціональної інтеграції одночасно є джерелом як стійкості, так і вразливості системи. Просторова концентрація транспортних, паливних та допоміжних функцій підвищує ефективність логістичного забезпечення, однак у разі ураження окремих компонентів створює передумови для поширення наслідків на суміжні об’єкти та навколишнє середовище.
Таким чином, Керченський вузол являє собою просторово інтегровану транспортно-паливну систему, ефективність, стійкість і вразливість якої визначаються характером взаємозв’язків між її компонентами.
3. Інфраструктура подвійного призначення та принципи міжнародного гуманітарного права
3.1. Принцип розмежування та військова необхідність
Одним із фундаментальних принципів міжнародного гуманітарного права є принцип розмежування між цивільними об’єктами та військовими цілями. Відповідно до статті 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, військовими цілями визнаються лише ті об’єкти, які внаслідок свого характеру, місця розташування, призначення або використання здійснюють ефективний внесок у військові дії, а їхнє повне або часткове знищення, захоплення чи нейтралізація за конкретних обставин забезпечують визначену військову перевагу.
У сучасних конфліктах значна частина транспортної, енергетичної та паливної інфраструктури має подвійний характер використання. У зв’язку з цим оцінка статусу окремих об’єктів потребує врахування не лише їхніх конструктивних характеристик, але й фактичної функціональної ролі в системі логістичного забезпечення.
Як було показано у попередньому розділі, транспортно-поромна та паливна інфраструктура Керченського вузла являє собою функціонально інтегровану систему, окремі компоненти якої здатні забезпечувати як цивільні, так і військові транспортні потоки. Відповідно, оцінка правового статусу окремих елементів такої системи потребує аналізу їхньої фактичної ролі в умовах конкретного збройного конфлікту.
3.2. Просторова інтеграція цивільних та військових функцій і перерозподіл ризиків
Функціональна інтеграція цивільної та військової логістики є характерною рисою сучасних транспортних систем подвійного призначення. Просторове поєднання транспортної, паливної та допоміжної інфраструктури дозволяє підвищувати ефективність логістичного забезпечення та забезпечувати стійкість транспортних потоків, однак одночасно призводить до перерозподілу ризиків між військовими та цивільними компонентами системи.
У випадку просторової концентрації цивільних і військових функцій негативні наслідки ураження окремих елементів інфраструктури можуть поширюватися за межі безпосередньо військових об’єктів, зачіпаючи суміжні цивільні споруди, транспортні комунікації, населення та навколишнє середовище.
У контексті міжнародного гуманітарного права така конфігурація надає особливого значення принципам розмежування та запобіжних заходів. Відповідальність за максимально можливе відокремлення військових об’єктів від цивільного населення та інфраструктури покладається на сторону, що контролює відповідну територію; систематичне використання цивільної інфраструктури для військової логістики без належного просторового розмежування ставить питання відповідності такої практики цим принципам.
3.3. Обов’язок вживати запобіжних заходів та проблема використання цивільної інфраструктури
Міжнародне гуманітарне право покладає на сторони збройного конфлікту обов’язок вживати всіх практично можливих заходів для захисту цивільного населення та цивільних об’єктів від небезпек, пов’язаних із веденням бойових дій.
Відповідно до статей 57 та 58 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, сторона, що здійснює контроль над відповідною територією, повинна, наскільки це практично можливо, уникати розміщення військових цілей у межах або поблизу густонаселених районів, а також вживати інших заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків для цивільного населення та цивільної інфраструктури.
У випадку складних транспортно-логістичних систем подвійного призначення виконання зазначених вимог ускладнюється високим ступенем функціональної інтеграції окремих елементів. Водночас сама по собі складність логістичної системи не скасовує обов’язку щодо вжиття практично можливих запобіжних заходів.
Систематичне використання цивільної транспортної, енергетичної або паливної інфраструктури для забезпечення військової логістики без належного просторового розмежування функцій об’єктивно призводить до перенесення частини ризиків на цивільні об’єкти, населення та навколишнє середовище.
Проміжний висновок
Розглянута конфігурація Керченського вузла свідчить про високий ступінь просторової інтеграції інфраструктури подвійного призначення. Така інтеграція підвищує ефективність і стійкість логістики, але водночас перерозподіляє ризики між військовими та цивільними компонентами системи. У контексті міжнародного гуманітарного права це надає особливого значення обов’язку сторони, що контролює територію, вживати всіх практично можливих заходів для розмежування ризиків і мінімізації наслідків для цивільного населення та довкілля. Просторове поєднання військових і цивільних функцій, отже, слід розглядати не лише як логістичне рішення, а як фактор, що впливає на характер, масштаби й просторовий розподіл гуманітарних та екологічних наслідків конфлікту.
4. Застосування просторово-динамічної моделі
У межах запропонованого підходу події в районі Керченської протоки розглядаються не як ізольований епізод горіння окремих об’єктів, а як система просторово пов’язаних процесів, що охоплюють атмосферні, аквальні та логістичні компоненти.
4.1. Подія як система взаємопов’язаних процесів
У межах просторово-динамічного підходу події в районі Керченської протоки розглядаються як система просторово та часово пов’язаних процесів, що охоплюють атмосферні, аквальні та логістичні компоненти.
Подальший аналіз присвячено окремим механізмам такого просторового зв’язку.
4.2. Атмосферна фаза як механізм просторового перенесення
У запропонованому підході атмосфера розглядається не як кінцева фаза поширення продуктів згоряння, а як середовище їхнього подальшого просторового перенесення. Газоподібні продукти та аерозольні частинки включаються у процеси атмосферної циркуляції, унаслідок чого первинно локальне джерело здатне формувати зони впливу, що значно перевищують межі самого осередку горіння.
У випадку Керченської протоки супутникові й метеорологічні дані свідчать про формування вираженої атмосферної компоненти події — як протяжного димового шлейфу, так і більш дифузних утворень над акваторією затоки.
4.3. Атмосферно-аквальний зв’язок та потенціал вторинного депонування
Атмосфера та аквальні екосистеми розглядаються як взаємопов’язані компоненти єдиної системи перенесення та трансформації забруднюючих речовин. Продукти горіння, що надходять до атмосфери, не обмежуються межами первинного осередку викидів: у процесі атмосферного перенесення частина аерозольних частинок та інших компонентів може поступово випадати на поверхню суші та акваторії, формуючи передумови для їхнього подальшого включення у водні та донні геохімічні процеси.
У випадку Керченської протоки безпосередня просторово-географічна близькість транспортно-паливної інфраструктури до акваторії створює умови, за яких атмосферна фаза події потенційно може виступати механізмом надходження продуктів згоряння до морського середовища.
Важливою ланкою цього процесу є морський поверхневий мікрошар (sea-surface microlayer, SML) — найтонший (від одиниць до близько тисячі мікрометрів) граничний шар на межі атмосфери й океану.
За даними узагальнюючих оглядів, цей шар діє водночас як акцептор і як вторинне джерело гідрофобних забруднювачів — поліциклічних ароматичних вуглеводнів, хлорорганічних сполук, нафтових вуглеводнів і важких металів, концентрація яких у мікрошарі може перевищувати їхній вміст у підстилаючій водній товщі до кількох сотень разів (Wurl & Obbard, 2004; GESAMP, 1995). Саме мікрошар є першим біогеохімічним бар’єром, на якому осідають аерозольні продукти горіння, що випадають на водну поверхню, і через який вони надалі включаються до харчових ланцюгів нейстону та планктону.
Окремої уваги заслуговує те, що південно-східна орієнтація димового шлейфу, зафіксована на супутникових знімках (Рис. 1), спрямовує його в бік прибережних територій Таманського півострова, у тому числі району, що формально перебуває під природоохоронним режимом — державного природного зоологічного заказника «Запорожско-Таманский». У межах просторово-динамічного підходу це створює умови, за яких потенційні вторинні процеси депонування продуктів згоряння можуть зачіпати території з підвищеним природоохоронним статусом, розташовані на узбережжі, що контролюється стороною, відповідальною за просторову організацію військово-логістичної інфраструктури.
Подальша доля забруднюючих речовин визначається їхніми фізико-хімічними властивостями, гідрометеорологічними умовами та особливостями локальних процесів перенесення. Залежно від цих факторів можливе їхнє накопичення у поверхневому мікрошарі, включення до складу завислих частинок, осадження у донних відкладах або подальше переміщення в межах Азово-Чорноморського басейну.
При цьому наявні дані не дозволяють здійснити кількісну оцінку масштабів можливого депонування або визначити фактичний внесок окремих компонентів продуктів горіння у формування вторинних джерел забруднення. Відповідно, наведені положення описують потенційні механізми просторового перенесення та трансформації забруднюючих речовин, тоді як їхній фактичний внесок потребує подальшої верифікації.
4.4. Гідродинамічний контекст Азово-Чорноморського обміну
Теза про потенційне переміщення забруднюючих речовин у межах Азово-Чорноморського басейну спирається на гідродинамічні особливості самої Керченської протоки. За результатами супутникових спостережень та чисельного моделювання, водообмін через вузьку й мілководну протоку керується переважно вітровим баротропним градієнтом тиску і більшу частину часу має односпрямований характер: відтік вод з Азовського моря в Чорне відбувається за помірних і сильних північно-східних вітрів, тоді як притік чорноморських вод у зворотному напрямку — у періоди послаблення вітру (Zavialov et al., 2020).
Швидкості течій у протоці зазвичай перевищують 10 см/с, а в найвужчій її частині сягають 20–30 см/с; річні об’єми водообміну оцінюються десятками кубічних кілометрів у кожному напрямку. Це означає, що приповерхневе та зависле забруднення, яке потрапляє у протоку, не залишається локалізованим, а здатне переноситися течіями як у бік відкритого Чорного моря (із подальшим транспортом уздовж кримського узбережжя), так і вглиб Азовського моря — мілководної, слабкопроточної акваторії з підвищеною чутливістю до накопичення стійких забруднювачів.
Таким чином, гідродинаміка протоки перетворює локальне приповерхневе забруднення на потенційно басейновий процес, у якому напрямок і дальність перенесення визначаються переважно вітровим режимом — тобто тим самим метеорологічним фактором, що керує й атмосферною фазою події.
4.5. Просторове розділення первинної події та вторинних наслідків
Момент виникнення первинної події не обов’язково збігається у часі та просторі з її екологічними наслідками. Осередок горіння є лише початковою фазою, тоді як подальше атмосферне перенесення, депонування та трансформація забруднюючих речовин можуть формувати вторинні зони впливу, віддалені від місця первинного джерела й рознесені у часі.
Тому екологічні наслідки доцільно розглядати не як одноразовий інцидент, локалізований у просторі та часі, а як послідовність взаємопов’язаних процесів; припинення активної фази горіння не означає завершення поширення й трансформації продуктів згоряння. При цьому наявні дані не дозволяють оцінити масштаби або тривалість можливих вторинних процесів.
5. Хімічний профіль горіння готових нафтопродуктів
5.1. Ймовірний склад паливної суміші
Фактичний склад нафтопродуктів, залучених до горіння, за наявними даними встановити неможливо. Водночас функціональне призначення вузла дозволяє припустити, що значну частину становили готові нафтопродукти — насамперед дизельне паливо та інші паливно-мастильні матеріали, які, на відміну від сирої нафти, пройшли технологічну переробку й мають інші фізико-хімічні властивості та характер горіння.
З урахуванням транспортно-логістичного значення Керченського вузла не можна виключати, що частина паливно-мастильних матеріалів могла використовуватися для забезпечення військової логістики. Водночас наявні дані не дозволяють оцінити співвідношення між цивільними та військовими компонентами паливних потоків.
5.2. Особливості горіння готових нафтопродуктів
Процес горіння таких сумішей супроводжується утворенням широкого спектра газоподібних та аерозольних продуктів. До їх складу можуть входити оксиди вуглецю, оксиди азоту, леткі органічні сполуки, поліциклічні ароматичні вуглеводні, а також тверді частинки різного розміру, включаючи сажу.
Хімічний склад та співвідношення окремих компонентів продуктів згоряння визначаються типом палива, температурними умовами, доступністю кисню та іншими параметрами процесу горіння. Масштабний характер пожежі та формування протяжних димових шлейфів дозволяють припустити, що значна частина продуктів згоряння надходила до атмосфери у вигляді газоподібних сполук та аерозольних частинок, здатних до подальшого просторового перенесення.
5.3. Контрфактичний сценарій: розподілене згоряння проти аварійного горіння
Однією з особливостей подій у районі Керченської протоки є те, що до процесу горіння були залучені не сирі вуглеводні, а, ймовірно, готові нафтопродукти, призначені для подальшого використання у транспортних та енергетичних системах. У зв’язку з цим постає питання щодо відмінностей між аварійним горінням великих обсягів пального та його поступовим використанням за функціональним призначенням.
Можна припустити, що значна частина нафтопродуктів, залучених до пожежі, за відсутності події була б у подальшому використана та піддалася окисненню в процесі роботи транспортних засобів і енергетичних установок. Таким чином, сам факт перетворення значної частини вуглеводнів на кінцеві продукти окиснення не є унікальним наслідком даної події.
Проте аварійне горіння та розподілене згоряння пального у двигунах внутрішнього згоряння принципово відрізняються умовами протікання процесів, швидкістю вивільнення продуктів та їхнім просторово-часовим розподілом. Кількісні дослідження свідчать, що питомий вихід забруднювача на одиницю маси спаленого палива (emission factor) при відкритому неконтрольованому горінні є істотно вищим, ніж при контрольованому згорянні у технічних установках (Lemieux et al., 2004). Це стосується насамперед продуктів неповного окиснення — сажі, чорного вуглецю та поліциклічних ароматичних вуглеводнів.
Крім того, умови відкритого горіння та наявність низькотемпературних, збіднених киснем зон сприяють утворенню більшої кількості продуктів неповного окиснення, поліциклічних ароматичних вуглеводнів та — за наявності джерел хлору — діоксинів і фуранів. Отже, екологічне значення події визначається не лише загальною масою пального, залученого до процесу горіння, але й режимом його окиснення, просторово-часовою організацією вивільнення продуктів згоряння та особливостями їхнього подальшого перенесення і трансформації.
5.4. Виходи токсичних продуктів при горінні готових нафтопродуктів
Хоча прямих інструментальних вимірювань для події в Керченській протоці немає, орієнтовний профіль викидів можна реконструювати за бібліографічними аналогіями — задокументованими натурними та лабораторними вимірюваннями горіння нафти й нафтопродуктів на воді. Нижче наведено ключові питомі показники, отримані під час досліджень контрольованих морських спалювань нафти (зокрема в межах ліквідації розливу Deepwater Horizon) та оглядів емісій відкритого горіння. Ці значення слід розглядати як порядок величин, а не як точні параметри конкретної події.
| Показник | Значення / порядок величини | Джерело |
|---|---|---|
| Частка маси нафти, що переходить у тонкодисперсний аерозоль (PM2.5) при відкритому горінні на воді | ≈ 7,5 % маси спаленого палива | Aurell & Gullett, 2010 |
| Частка елементарного (чорного) вуглецю в емітованих частинках | ≈ 82 % (у лаб. симуляціях — понад 90 % світлопоглинального BC) | Gullett et al., 2016; 2017 |
| ПАВ (бенз(а)пірен та інші), адсорбовані на частинках | ≈ 68 мкг/г маси частинок | Gullett et al., 2016 |
| Бензол — домінуючий леткий органічний компонент | сотні мг/кг спаленої нафти | Gullett et al., 2016; 2017 |
| ПХДД/ПХДФ (діоксини/фурани) — сліди, за наявності джерел хлору | ≈ 1,5–3,3 нг TEQ/кг маси частинок | Aurell & Gullett, 2010 |
| Загальний принцип: emission factor при відкритому горінні > ніж при контрольованому згорянні | якісно, для більшості токсикантів | Lemieux et al., 2004 |
Ключовий висновок із наведених даних: тверді частинки морського горіння нафтопродуктів — це переважно чорний вуглець, що виступає носієм адсорбованих канцерогенів (ПАВ) і слідових діоксинів.
Саме така частинка є фізичним механізмом, який пов’язує атмосферну фазу події з її подальшим депонуванням на водну поверхню та включенням у морський мікрошар, описаним у розділі 4.3.
5.5. Особливості горіння скрапленого природного газу
Якщо до складу уражених об’єктів Керченського вузла входили сховища скрапленого природного газу (СПГ), його горіння слід розглядати окремо, оскільки воно має принципово інший хімічний профіль порівняно з нафтопродуктами.
Горіння СПГ (переважно метану) дає здебільшого продукти повного окиснення — діоксид вуглецю та водяну пару — з відносно низьким виходом твердих частинок. За даними оглядів великих пожеж скрапленого газу, у вогнищах діаметром понад приблизно 35 метрів виникає кисневе голодування ядра полум’я, що призводить до утворення «холодної» несвітної сажі та зниження частки твердих світлопоглинальних частинок порівняно з горінням сирої нафти, дизелю чи бензину (Raj, 2007). Таким чином, СПГ-компонент сам по собі не є основним джерелом стійких токсикантів.
Водночас раптове руйнування резервуара скрапленого газу може супроводжуватися швидким випаровуванням, утворенням вогняної кулі та надлишкового тиску. У межах просторово-динамічного підходу значення такого компонента полягає не у власному токсикологічному навантаженні, а в енергетиці події: потужне тепловиділення посилює конвективний підйом продуктів згоряння сусідніх джерел (нафтопродуктів), сприяючи їхньому винесенню у вищі шари атмосфери та збільшуючи дальність подальшого перенесення. Слід підкреслити, що сама наявність СПГ серед уражених об’єктів є гіпотезою, що ґрунтується на відкритих джерелах і потребує підтвердження.
6. Висновки
Події в районі Керченської протоки у червні 2026 року розглянуто як окремий кейс екологічних наслідків ураження транспортно-паливної інфраструктури в межах авторського просторово-динамічного підходу.
6.1. Конкретні висновки за подією
Керченський транспортно-паливний вузол являє собою просторово інтегровану систему, у якій транспортна, паливна та допоміжна інфраструктура утворюють єдиний логістичний комплекс. Просторова концентрація цивільних і військових функцій забезпечує стійкість логістичних процесів, але водночас створює передумови для поширення екологічних наслідків ураження за межі первинних осередків.
Супутникові дані Sentinel-2 та термічні аномалії FIRMS вказують на просторово неоднорідний характер події: домінуючий осередок горіння з протяжним шлейфом у бік Таманського півострова та дифузну зону забруднення над акваторією затоки, природа якої потребує додаткової верифікації. Орієнтація шлейфу спрямовує його, зокрема, у бік природоохоронної території на російському боці протоки.
6.2. Узагальнення в межах просторово-динамічної моделі
Атмосфера розглядається не як кінцева фаза поширення продуктів згоряння, а як механізм їхнього подальшого просторового перенесення та потенційного включення до атмосферно-аквальних процесів.
Фізичним носієм цього перенесення можуть виступати тонкодисперсні частинки чорного вуглецю з адсорбованими ПАВ і слідовими діоксинами. При випадінні на водну поверхню першим акцептором таких забруднювачів є морський поверхневий мікрошар, здатний концентрувати гідрофобні сполуки, тоді як гідродинаміка Керченської протоки створює передумови для їхнього подальшого перенесення в межах Азово-Чорноморського басейну.
Таким чином, припинення активної фази горіння не означає завершення екологічних наслідків події.
6.3. Обмеження доказової бази
Правова частина роботи ґрунтується на нормах міжнародного гуманітарного права, а логістична — на відкритих даних щодо конфігурації Керченського вузла. Екологічні висновки спираються на супутникові спостереження, метеодані та бібліографічні аналогії з іншими задокументованими випадками великих нафтових пожеж і відкритого горіння.
У зв’язку з відсутністю інструментальних вимірювань у районі події наведені механізми перенесення та профіль викидів описують очікувані процеси, а їхня кількісна оцінка потребує подальшої верифікації.
6.4. Війна як трансформація потоків речовини та енергії
Проведений аналіз свідчить про доцільність розгляду екологічних наслідків війни не як сукупності ізольованих інцидентів, а як системи просторово та часово пов’язаних процесів.
У цьому контексті війна постає не лише як процес фізичного руйнування, але і як процес трансформації потоків речовини, енергії та логістики.
Саме характер цієї трансформації, а не лише масштаби окремих уражень, значною мірою визначає структуру, тривалість і просторовий розподіл екологічних наслідків.
Джерела
- Lemieux, P.M., Lutes, C.C., Santoianni, D.A. (2004). Emissions of organic air toxics from open burning: a comprehensive review. Progress in Energy and Combustion Science, 30(1), 1–32. doi:10.1016/j.pecs.2003.08.001.
- Aurell, J., Gullett, B.K. (2010). Aerostat sampling of PCDD/PCDF emissions from the Gulf oil spill in situ burns. Environmental Science & Technology, 44(24), 9431–9437. doi:10.1021/es103554y.
- Gullett, B.K., Aurell, J., Holder, A. et al. (2016). Characterization of the particulate emissions from the BP Deepwater Horizon surface oil burns. Marine Pollution Bulletin, 107(1), 216–223.
- Wurl, O., Obbard, J.P. (2004). A review of pollutants in the sea-surface microlayer (SML): a unique habitat for marine organisms. Marine Pollution Bulletin, 48(11–12), 1016–1030. doi:10.1016/j.marpolbul.2004.03.016.
- GESAMP (1995). The sea-surface microlayer and its role in global change. Reports and Studies No. 59. Joint Group of Experts on the Scientific Aspects of Marine Environmental Protection, London.
- Zavialov, I. et al. (2020). Water exchange between the Sea of Azov and the Black Sea through the Kerch Strait. Ocean Science, 16(1), 15–30. doi:10.5194/os-16-15-2020.
- Raj, P.K. (2007). LNG fires: a review of experimental results, models and hazard prediction challenges. Journal of Hazardous Materials, 140(3), 444–464. doi:10.1016/j.jhazmat.2006.10.029.
- Hobbs, P.V., Radke, L.F. (1992). Airborne studies of the smoke from the Kuwait oil fires. Science, 256(5059), 987–991.
Автор — Владіслав Балінський, голова Одеського відокремленого підрозділу Національного екологічного центру України (НЕЦУ), голова ГО «Зелений лист», хімік і біолог.