На конференції «Екологічна безпека держави», що відбулася 16 квітня 2026 року в Київському авіаційному інституті, голова ГО “Зелений лист” та Одеського відокремленого підрозділу НЕЦУ Владислав Балінський представив результати дослідження, які показують: супутниковий моніторинг Чорного моря стає ключовим інструментом фіксації нафтового забруднення та формування доказової бази екологічних порушень.

Від спостереження до отримання доказів

Для моніторингу використовуються два основні типи супутникових даних. Sentinel-1 – це радіолокаційні дані, які працюють за будь-яких погодних умов і дозволяють фіксувати зміну стану водної поверхні. Sentinel-2 – це оптичні дані високої роздільної здатності. Принципово важливо, що жоден із цих інструментів не є достатнім окремо – необхідна їх інтеграція.

Для детального та точного моніторингу лише супутникових даних недостатнью, тому співробітники НЕЦУ Владислав Балінський, Руслан Гаврилюк та Віталій Гулевець у межах проєкту SUNDANSE розробили інтегровану методику трасування мазутних шлейфів. Вона включає аналіз супутникових даних Sentinel-1 та Sentinel-2, зворотне моделювання, метеорологічну корекцію та візуалізаційний аналіз. Цей підхід дозволяє не лише фіксувати забруднення, але й визначати його джерело та просторову динаміку.

Це не просто технічний інструмент, а комплексна система реконструкції джерела і динаміки забруднення в умовах обмеженого доступу.

Мультисенсорний підхід поєднує різні типи супутникових даних із фізичним моделюванням процесів у морському середовищі. Його ключова ідея – не лише зафіксувати пляму, а інтерпретувати її як індикатор процесів, що відбуваються у водному середовищі.

Sentinel-1 дозволяє виявляти зміни мікрошорсткості поверхні моря і фіксувати так звані dark-core зони – області приглушення хвилювання, які можуть вказувати на наявність плівкових забруднень. Sentinel-2 забезпечують візуальну верифікацію та деталізацію структури шлейфу за допомогою спектральних індексів і спеціалізованих візуалізацій.

Ці дані поєднуються із:

– зворотним моделюванням (backtracking) руху забруднення з урахуванням течій і вітру;

– метеорологічною корекцією, що враховує вплив вітру, хмарності та температурної стратифікації;

– візуалізаційним аналізом із використанням спектральних індексів (NDWI, False Color тощо).

Окремим елементом є метод диференційного трасування dark-core зон. Він дозволяє аналізувати зміщення характерних «темних ядер» відносно джерела витоку під впливом гідродинамічних процесів і локалізувати підводні джерела забруднення навіть без прямого доступу до них.

У практичному вимірі це дає три критично важливі можливості:

– локалізацію джерела витоку, зокрема підводних уламків суден;

– відстеження просторової динаміки шлейфу – як у короткостроковій, так і в сезонній перспективі;

– верифікацію забруднення із зниженням ризику хибних інтерпретацій.

Методика також враховує обмеження кожного типу даних. Наприклад, вона дозволяє компенсувати ситуації, коли SAR-знімки втрачають інформативність через вітер або формують хибні сигнали внаслідок атмосферно-океанічних процесів. У таких випадках ключову роль відіграє оптична верифікація.

Таким чином, це не лише метод виявлення забруднення, а інструмент доказового аналізу, який переводить супутникові спостереження з рівня фіксації явищ на рівень встановлення їхнього походження, тривалості та масштабу.

За допомогою цієї методики було проведено аналіз витоків мазуту під час аварії російських танкерів у Керченській протоці 15 грудня 2024 року, а також встановлено координати уламків суден і характер поширення мазуту.

У червні 2025 року доповідь про нову методику увійшла до топ-3 робіт XXV Міжнародній науково-практичній конференції «Екологія. Людина. Суспільство» (Національний технічний університет «КПІ імені Ігоря Сікорського»).

Від аварії до системного забруднення

Після аварії танкерів «Волгонефть» 15 грудня 2024 року супутникові дані фіксують не одноразовий розлив мазуту в Керченській протоці, а тривалий процес забруднення Чорного моря. Зокрема 29 серпня 2025 року біля Новоросійська було зафіксовано розлив, який у подальшому досяг протяжності понад 20 км.  

Супутникові дані свідчать про наступну динаміку:

• початкове формування плями меншого розміру;
• її подальше розтягування під впливом гідрометеорологічних факторів;
• відсутність ефективної локалізації.

Знімки Sentinel-1 та Sentinel-2 від 29 серпня та 2 вересня 2025 року також демонструють:

• масштабну пляму (понад 100 км²);
• окремі осередки забруднення ближче до берега, які можуть бути пов’язані з підйомом мазуту з донних відкладень;
• характерні шлейфи, що вказують на тривалі витоки з уламків суден.

Фото 1 (Sentinel-2, 29.08.2025) – початкова пляма довжиною 2,9 км (44.6218° N, 37.6585° E). Видно спроби встановлення бонів – без результату.

Фото 2 (Sentinel-1 SAR, 29.08.2025) – того ж дня пляма розтягнулася вже на понад 20 км західніше

Фото 3 (Sentinel-1 SAR, 02.09.2025) – два типи забруднень:

– велика пляма (~178 км²) – наслідок аварії 29.08

– менші, ближче до берега – вспливання мазуту з донних залежів не прибраних після катастрофи 15.12.2024 (підсвічено жовтим).

Також добре видно характерні «хвости» мазуту від уламків напроти Керченської протоки (підсвічено червоним). Це прямий доказ: герметизації уламків танкерів «Волгонефть» не було, витоки на той момент тривали.

2 вересня 2025 року виявлено нові плями у напрямку від Новоросійська до Анапи, а також вторинне забруднення в районі Бугазької коси.

Наприкінці зими 2025-26 року із різних частин узбережжя Чорного моря надходили повідомлення про нові викиди мазуту. Лютневі шторми спричинили підйом придонних шарів води в районі аварії, що призвело до повторного вивільнення нафтопродуктів.

Це свідчить про те, що джерело забруднення не було ліквідоване, а мазут продовжує періодично підніматися з донних відкладень. Водночас це підтверджує системний характер забруднення та недостатність заходів з ліквідації його наслідків.

Польові дослідження, зокрема в межах Національного природного парку «Тузлівські лимани», підтвердили ці висновки: мазутні згустки виявлено на відстані до 650 км від місця аварії, що свідчить про трансграничне поширення забруднення. Проблема також актуальна для Одеської затоки, яка зазнає значного антропогенного навантаження.

Нові дані 2026 року: забруднення триває

Супутниковий моніторинг у 2026 році підтверджує безперервність процесу:

• 10 березня 2026 року в акваторії Новоросійська зафіксовано нове забруднення. Водночас радіолокаційні дані Sentinel-1 виявилися неінформативними через сильний вітер, тоді як Sentinel-2 чітко зафіксував плівкове забруднення.
• 6 квітня 2026 року в районі Цемеської бухти (Новоросійськ) оптичні дані виявили протяжний нафтовий шлейф, тоді як SAR-знімки через термічну стратифікацію не відобразили реальної картини або могли створювати хибні сигнали.
• 12 квітня 2026 року у районі Анапи та Бугазької коси зафіксовано мазутне забруднення, яке одночасно відображалося і на SAR-, і на оптичних знімках. Використання NDWI та False Color дозволило чітко виділити структуру шлейфу.

Фото 4. Нафтовий шлейф в районі Цемеської бухти (Новоросійськ) 06.04.2026. Знімок Sentinel-2

Фото 5. Мазутне забруднення в районі Анапи та Бугазької коси 12.04.2026. Супутник Sentinel-1 (SAR, IW VV+VH) чітко зафіксував нафтовий шлейф та відсутність будь-яких робіт з ліквідації забруднення (наприклад, бонові загородження)

Фото 6. Підтвердження мазутного забруднення 12.04.2026 за допомогою Sentinel-2: NDWI – виділення структури шлейфу; False Color (Urban) – підсилення контрасту нафтового забруднення

Сукупність цих кейсів демонструє безперервний і динамічний характер забруднення та підтверджує необхідність комплексного підходу до його аналізу.

Вторинне забруднення як ключовий фактор

Супутникові дані також фіксують вторинні осередки забруднення – дифузні мазутні плями, що виникають через підйом донних відкладень під час штормів.

Це означає, що забруднення має багаторівневу структуру і здатне відновлюватися навіть без нових аварій.

– В Анапській бухті постійно з’являються нафтові плями на воді, і мешканці шукають джерела забруднення. В першу чергу, звісно, вони бачать «український слід» – обстріли нафтоперекачувальних потужностей в російських портах. Але не треба ніякої «візитівки Яроша». Росіяни все зробили самі, коли дозволили своєму «тіньовому флоту», який перевозить нафтопродукти, заходити в Чорне море. І таким чином фінансувати геноцидну війну проти України, – вважає Владислав Балінський. – На дні бухти вже є значні накопичення мазуту – фактично сформовані вторинні осередки (депо) нафтового забруднення у донних відкладах. Вони можуть повторно вивільнятися під впливом штормів і змін температури води. Також у донних відкладах відбуваються біологічні процеси, зокрема розкладення органіки з виділенням сірководню. Він «підхоплює» мазут і виносить його на поверхню. Це призводить до постійної рециркуляції нафтопродуктів і формує хронічне забруднення Анапської бухти. І цей процес може тривати роками. Саме тому важливо удосконалювати дистанційний моніторинг моря – щоб мати можливість прогнозувати поширення забруднення, зокрема і для узбережжя, підконтрольного Україні.

Що нового: обмеження SAR і роль оптичних даних

Останні дослідження суттєво уточнили можливості та обмеження радіолокаційних даних. Про це Балінський розповів саме під час круглого столу на конференції «Екологічна безпека держави». Він виділив три критичні ситуації:

• Сильний вітер: SAR-знімки стають зашумленими і не дозволяють виявити забруднення;
• Атмосферно-океанічні процеси: виникають хибнопозитивні сигнали, що імітують нафтові плями;
• Термічна стратифікація: реальні нафтові шлейфи можуть частково або повністю маскуватися.

Найважливіший новий висновок: SAR може не лише «не бачити» забруднення, а й спотворювати реальну картину.

Водночас оптичні дані Sentinel-2 (зокрема через індекси NDWI, False Color та інші сценарії) дозволяють:

• верифікувати забруднення;
• чітко відтворювати структуру мазутних шлейфів.

Фото 7. Обмеження SAR: хибні індикатори за складних атмосферних умов

Нафтове забруднення в акваторії Цемеської бухти (Новоросійськ) 06.04.2026. Верхній знімок ліворуч: Sentinel-1 (SAR) за умов термічної стратифікації приповерхневого шару не відображає реальний шлейф і може призводити до його маскування або хибнопозитивної інтерпретації. Верхній знімок праворуч та нижні знімки: Sentinel-2 чітко візуалізує протяжний нафтовий шлейфу. Оптичні скрипти (False Color Urban, NDWI, True Color) забезпечують верифікацію забруднення

Таким чином, за сприятливих умов SAR і оптичні дані дають узгоджений результат та підвищують достовірность інтерпретації.

Доказова база і правові наслідки

Супутникові дані дозволили довести:

• системний характер витоків;
• їхню повторюваність;
• формування протяжних мазутних шлейфів;
• трансграничне поширення забруднення.

Ці результати  підтверджують системний характер забруднення морського середовища та можуть свідчити про порушення багатьох міжнародних конвенцій та договорів. Зокрема:

• MARPOL 73/78: порушення вимог щодо запобігання забрудненню
• OPRC 1990: відсутність належного реагування на розливи
• CLC 1992 / IOPC Funds: підстави для компенсації шкоди від мазуту
• UNCLOS (ст. 192, 194): невиконання обов’язків із захисту морського середовища

Супутникові дані формують незалежну доказову базу екологічних порушень:

• Кримінальне право: можливість кваліфікації екоциду (ст. 441 ККУ)
• Цивільне право: підстави для компенсацій (CLC / IOPC)
• Міжнародне право: доказова база порушень MARPOL, OPRC, UNCLOS
• Санкційна політика: виявлення діяльності «тіньового флоту»

Супутниковий моніторинг сьогодні виходить за межі наукового інструменту і стає ключовим елементом доказової бази екологічних порушень. Події 2025–2026 років у районі Новоросійська та Анапи демонструють: забруднення не лише триває, а й має ознаки неконтрольованого процесу, що потребує міжнародної правової оцінки. Інтеграція різних типів даних дозволяє фіксувати екологічну шкоду навіть у зонах обмеженого доступу та формувати підстави для притягнення до відповідальності.