ГО «Зелений лист» продовжує писати «Хроніки війни». Цього разу ми відвідали Запоріжжя.
Наразі частина Запорізької області під окупацією російських військ в очікуванні звільнення Збройними силами України.
На щастя, обласний центр в десятках кілометрів від активних боїв, тому Запоріжжя не під мінометними обстрілами та не під обстрілами реактивних систем залпового вогню. Тим не менш, ракети в Запоріжжя прилітали, й повітряні тривоги в місті лунають досить часто.
На відміну від міст, які перебувають у глибокому тилу, в Запоріжжі відчувається, що лінія фронту й широкомасштабна війна відносно близько — багато невеликих магазинів, салонів краси, кафе тощо зачинені, в багатьох будівлях вікна забиті фанерою. Хоча комендантська година тут діє з 23.00, десь за півгодини вуличне освітлення по всьому місту вимикається, й Запоріжжя опиняється в суцільній темряві.
Також Запоріжжя зараз перетворилось на своєрідний хаб для тих, хто тікає від окупації, — саме в це невеличке індустріальне місто на Дніпрі переважно потрапляють переселенці не тільки з Запорізької, а ще й з Херсонської та Донецької областей. Тут вони можуть переночувати, поїсти та відпочити, адже дорога з-під окупації нерідко розтягується на декілька діб. В місті працюють волонтери та гуманітарні штаби, які зокрема надають допомогу переселенцям.
Також кожного дня малозабезпечені люди можуть отримати обід — в парку, де роздають допомогу, великі черги за їжею.
Часто українці, які вирвались з окупації, їдуть далі — в інші міста України або за кордон.
Дорога до Запоріжжя наразі розтягнулась надовго — наприклад, потягом з Одеси дорога займе 18 годин, маршруткою 12 годин. Шлях прокладений таким чином, щоб транспорт з пасажирами не потрапив під обстріли.
Сподіваємось, найближчим часом уся територія України буде звільнена від рашистських окупантів.
