Переселенець з Херсонської області: “Людей вбивало. Їх прикопували в палісадниках”

ГО “Зелений лист” розпочинає публікацію серії матеріалів про повномасштабну війну в Україні. Ці матеріали будуть виходити в циклі “Хроніки війни”. Для нас дуже важливо зберегти історії тих, хто стикнувся з війною безпосередньо. Це й інтерв’ю переселенців з регіонів, де проходять активні бойові дії або навіть окупація російських військ, й репортажі з передка.

Інтерв’ю з переселенцями ми вирішили публікувати тою мовою, якою вони самі розмовляють. Часто люди не готові розкривати реальні імена.

Перший наш герой — переселенець з Херсонської області, яка наразі частково окупована рашистськими військами. Зараз він на території України, де активні бойові дії не проходять, — в умовній безпеці. Приблизно місяць наш герой прожив під щільними й постійними обстрілами. Потім все ж таки вирішив покинути рідну домівку, щоб зберегти життя. Він з дружиною переїхав до Одеси. Батьки — до Миколаєва. Дві доньки з онуками — за кордон. Одна донька жила в Херсоні і втекла звідси відразу після окупації.

Він розповідає, що виїхати зі свого населеного пункту йому допомогли українські військові, попередивши, що село стане місцем активних бойових дій.

  • Село розбили, села нема, воронки… Люди, хто туди приїжджає, говорять, що все догоріло, хати розбиті. У брата дом згорів. Всіх тварин (як свійських, так і домашніх — ред.) випустили на волю. Деякі тварини загинули під обстрілами. Курей поїли собаки… Ми в подвалі ховались. Холодно було. Перебили нам світ, газ, воду. Два літаки (російські — ред.) прилетіли, бомби кинули. Школа, дитячий садок, магазини, салон краси в нас був зроблений, завод консервний… Все розбили…  Все хорошо в нас було в селі. Ми хорошо жили… Працювали… В людей було хазяйство. Фермери комбайни побросали. Техніка побита… Під росію ніхто не хотів. Ті, хто раніше до росії відносився хорошо, зараз відносяться плохо.

За словами переселенця, він бачив, як по трасі їдуть російські війська. Село почали бомбити, коли до населеного пункту підійшли українські військові — російські знаходились у сусідньому селі:

  • Ми чули, як прильоти прилітають. На городі моєму є прильоти… Ми все це бачили, як воно розвивалось… Солдати (українські — ред.) нас супроводжували (під час евакуації — ред.) — під’їхали автобуси, вони допомогли виїхати. Ми все побросали… Документи не всі забрали. Зараз треба востанавлівать. Ми думали на пару днів, нічого не взяли абсолютно… Багато людей у селі побило. Дитину вбило — в подвал не встиг заскочити. Голову йому відірвало… Людей вбивало, їх прикопували, хоронили в палісадниках. А артилерія стріляє… Люди гинули, бо не встигали спрятаться. Від снарядів погибали. Одну людину засипало — були відкриті переломи, він від больового шоку помер. Його теж прикопали…

Людей вивозили волонтери за допомогою українських військових:

  • Він (волонтер — ред.) багато людей вивіз. Наше село, з Миколаївської області… Йому потім медаль дали. Багато людей терпіли до останнього. До сих пір не всі поїхали. Село досі бомблять. Батьки мої виїхали в Миколаїв. Батько в мене після двох інсультів. На ходунках ходить. Нас привезли в дитячий садок спочатку в Миколаїв. Спали на полу 34 людини. Люди замерзали. А потім нам волонтери привезли термоодіяла. Води не було. Збирали дощову воду в бочки. Або пожарка привозила воду. В садку нам їжу готовили. Ми самі туалет построїли. Потім до нас прийшли і сказали: уїжджайте звідси, бо до садика “смерч” (далекобійна артилерія — ред.) прилетів. Хорошо, що снаряд не розірвався. В Миколаєві теж все серйозно (про ситуацію щодо обстрілів — ред.). В нас жінка одна, їй 85 год було, померла. Я ще молодий. Мені легше. Хто старший, тим тяжче. Батькам печаль. І нам печаль. Мама плаче. Ми ще не осознали все.

Переселенець розповідає, що їм пропонували виїхати з Миколаєва на захід України, але спочатку волонтери довезли в Одесу. Вони з дружиною вирішили залишитись у нашому місті:

  • Я не захотів нікуди їхати. Сестра двоюрідна теж в Одесі. Вона з мого села. Живемо разом тут. Не хочу від дому далеко уїжджати — Миколаїв, Одеса це начебто як вдома. Ми знімаємо квартиру. Діти знайшли житло. Але ми не знаємо, що нам дальше робить. На роботу тут не беруть. Коли виїхали, нам дуже допомагали. І волонтери. Ми один народ. Нам дали подушки, посуд… Виплати всі отримали. Ракети нам не страшно, бо в нас таке літало! Але як дальше? Ми надіїмся, що Херсон освободять, і все буде хорошо. 

ГО “Зелений лист” щиро сподівається, що і справді найближчим часом кожен переселенець зможе повернутися до своєї рідної домівки, а всі населені пункти Збройні сили України звільнять від рашистських окупантів.

Прямуємо разом

Поділитись на:

Facebook
Twitter

Напишіть відгук