ГО “Зелений лист” продовжує писати “Хроніки війни”, розповідаючи про історії тих, хто бачив криваві та жахливі події, які зараз відбуваються в Україні, на власні очі.
Нагадуємо, ми пишемо статті тою мовою, якою з нами спілкується наш герой.
Цього разу ми розповімо про переселенця з Миколаївщини, який до повномасштабної війни росії проти України працював в ІТ-сфері. У 2015-му він брав участь в Антитерористичній операції на сході України, де провів рік.
Зараз він переїхав з невеликого міста на Миколаївщині до Одеси разом з дружиною та дитиною. Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік вивіз дружину з Донеччини. У своєму рідному місті він вступив до тероборони.

• Война началась для меня с известий о ракетных ударах. 24-го февраля я болел простудой, и тут война. 25-го я уже стоял с автоматом на блокпостах. Бомбили прилично. Я пошел защищать и оборонять свой дом. Я понимал, что у нас будет жарко. Я знал, что они (російські війська — ред.) уже близко. Первые трое суток я провел без сна. Мы не верили, что война так затянется. Среди моих близких не было никого, кто поддерживал бы россию. Все, что я слышал от своих знакомых, – пожелание, чтобы они (російські війська — ред.) побыстрее сдохли. Я знаю историю, как наши украли у россиян четыре БТРа. Россияне тогда наступали со всех сторон.
  Вже 2 березня чоловік потрапив до першого бою. Місцеві жителі, за словами переселенця, дуже допомагали інформацією — було створено певний партизанський рух. Завдяки цій допомозі вдалось знищити величезну кількість техніки противника малими силами Збройних сил України — артилерією та двома гелікоптерами.
• Нам помогла наша безбашенность. Мы остановили танк и два БТРа лимонками и двумя ПТРКа. Один танк убежал. Тогда были морозы. Это была самая адская ночь в моей жизни. Практически в каждом БТРе (мова про бронетехніку росії — ред.) мы находили наркотики и водку. С кем мы воюем?
  Переселенець розповідає, що його місто частково було окуповане російськими військами. Коли батьки сиділи в підвалі, ховаючись від обстрілів, армія рф пограбувала будинок. Вийти з підвалу окупанти не дозволяли автоматними чергами. Все відбувалось дуже швидко. Сам чоловік до окупованого міста не повернувся відразу, а переховувався якийсь час разом з побратимами в сусідньому селі, де їм допомогли місцеві — надали одяг і погодували. Тільки після цього чоловік повернувся до міста, зайнятого окупантами. При цьому, російська армія в місті не закріпилась. За декілька днів ЗСУ вибили окупантів.
• В некоторые дворы они заезжали прямо на бронетехнике, разрушая заборы и убивая собак. Полгорода превратили в труху. Грабили и расстреливали гражданских.
  У цей час загострення почалось і на Донеччині, де перебувала родина чоловіка — дружина з дитиною. Жінка виїхала з волонтерами до Запоріжжя. Туди чоловік приїхав її забирати, щоб перевезти в Одесу. В результаті вони залишились у місті.
  Наразі родині дуже складно, адже переселенець залишився без роботи. Сподіваємось, що найближчим часом ситуація з працевлаштуванням налагодиться.