Коли процес деградації українських ґрунтів пришвидшився, актуальним заходом для його зупинення стало створення польових лісосмуг. Ще або навіть вже стан лісосмуг в Україні не найкращий – відсутність догляду та невизначений статус зробили своє діло й спровокували занепад насаджених дерев і чагарників. Їм приділяється недостатньо уваги, адже сприймаються лісосмуги скоріше як належне й незмінне.
Не так багато людей знає про всі можливості та переваги лісосмуг. Для одних це лише захист від вітру, для наступних – затримка автомобільних вихлопів, а для третіх – стара звичка, що не має сенсу. Ми зазвичай знаємо лише про одну чи дві функції лісосмуг, ігноруючи всі інші. Ще менше нас цікавить та турбують проблеми захисних насаджень. А вони є, що й не дивно.
Вітрозахисні смуги є штучними захисними лісовими насадженнями у вигляді смужок, які служать для захисту орних земель та сільськогосподарських культур від наслідків несприятливих природних й антропогенних факторів. Вони захищають посіви від суховіїв, поліпшують водний режим ґрунту, покращують мікроклімат на полях та затримують сніг. Висадження смужки дерев захищає ґрунт від ерозії, спровокованої вітром чи водою. У протилежному випадку вітри зносять висохлий родючий шар ґрунту, спричиняючи пилові бурі. Крім цього, лісосмуги перешкоджають здуванню снігового покрову в яри та балки, а на орних схилах допомагають вбирати зайву воду, запобігаючи ерозії. Щороку Україна втрачає 10-12 мільйонів тонн зерна через ерозію ґрунтів, а на полях, що захищені лісосмугами, швидкість вітру знижується на 20-30%.
Зелені насадження корисні також і тим, що сприяють зростанню продуктивності бджільництва через медоносність багатьох дерев та кущів. Разом із бджолами гостинністю висаджених дерев користуються птахи й дрібні звірі, які можуть вправно боротися зі шкідниками, чи потішити людей в автомобілі, що проїжджає дорогою. Полезахисні лісосмуги корисні ще й тим, що дають нам насіння й фрукти, а тінь розташовує до неспішного відпочинку, поки очі радіють від зелені.
Не на останньому місці серед функцій лісосмуг підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Збільшення родючості ґрунтів може складати 20%, але дохід від висаджених лісосмуг власник отримає лише через 10-15 років, тобто може статися так, що навіть не він, а його діти. Чекати піку економічної рентабельності таких внесків – невигідно й просто довго. Закордоном схожі проблеми вирішують за допомогою грантової підтримки чи податкових пільг. В Україні для початку варто роз’яснити, що економічна рентабельність лісосмуг взагалі є.
У різних країнах функціонують різні системи агролісівництва, які максимально охоплюють переваги ґрунтово-кліматичних умов та регіональної культури ведення сільського господарства та лісівництва. У залежності від країни, це можуть бути пасовища, птахівництво, оленярство, але обов’язково поєднане з лісами. Вони стають ресурсом для промисловості, сільського господарства, тваринництва й екологічного туризму. Механізми різні й складні, однак мотивують створювати робочі місця й гідні заробітні плати в сільській місцевості, що зупиняє відтік молоді в міста й вимирання сіл.
Історично лісосмуги існують в Україні понад 200 років. Перший внесок у розвиток лісорозведення зробив В. Ломиковський, який у 1809-1837 роках зробив систему лісових захисних насаджень на території свого маєтку в Полтавській губернії. У національному масштабі степове лісорозведення почалося в другій половині ХІХ століття. Наприклад, «Спеціальна експедиція» (1892-1899 рр.) професора Василя Докучаєва науково обґрунтувала доцільність лісової меліорації взагалі та польової охорони зокрема. Він створив спеціальні експериментальні ферми, де провів унікальні наукові дослідження. В Одеському регіоні висадженням лісосмуг займався Віктор Скаржинський, також відомий облаштуванням свого маєтку Трикрати й поліпшенням господарства.
Наступним етапом розвитку лісосмуг був повоєнний період, коли радянська влада розробила «Великий план перетворення природи», значна увага в якому приділялася створенню системи полезахисних лісосмуг. Проте через недостатню кількість посадкового матеріалу часто саджали породи, що не відповідали місцевим ґрунтово-кліматичним умовам.
У 1990-і роки лісосмуги втратили господаря, а, отже, і захисника від людських рук із сокирами та природи з посухами. Практично незмінна ситуація збереглася й до наших днів. Деякі із лісосмуг зникають самі, інші знищує людина, а на місті зрубаних стовбурів і перевернутих коренів зводить нову багатоповерхівку – багатоквартирний житловий комплекс чи блискучий торговий центр.
Наразі на території України покриття захисних лісосмуг становить близько 1,4 % орних земель, що вдвічі менше оптимального показника. У Степу площа облікованих насаджень становить 2,2 % площі зони (потреба – 3,8-6,2%), Лісостепу – лише 1,0 % (2,7-4,4%), як пише «Урядовий кур’єр». Лісосмуг бракує в більшості областей України, а нові не створюються. Проте, це одночасно й добре, адже дбати навіть про вже наявні насадження нікому. Про це говорять й урядовці, і науковці, і експерти, і фермери, й навіть іноземці.
Однією з найголовніших причин безрадісного стану захисних лісосмуг в Україні є майже повна відсутність правового регулювання ситуації. Легко не дбати, коли ніхто й ніщо не зобов’язує, а за руйнування немає суворих (чи хоча б чітких) покарань. Із початком незалежності й приватизації земель лісосмуги були передані в колективну власність, у ході децентралізації лісосмуги почали передавати у власність місцевих громад. Це вочевидь має врятувати їх від остаточного знищення, але через довгу невизначеність стан дерев і чагарників вже достатньо критичний. Донедавна лісосмуги взагалі не мали нормативно-правової бази, проте нещодавно Кабмін встановив правила їх утримання.
Згідно Земельного кодексу України полезахисні лісові смуги виключені зі складу земель лісового фонду і віднесені до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення та належать до земель запасу і резерву сільських, селищних рад. Відповідно до ст. 37 Земельного кодексу України, земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.
У липні 2020 року постановою Кабінету Міністрів України були затверджені «Правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення».
У результаті догляд за лісосмугами може здійснюватися через створення органами місцевого самоврядування, органами державної влади спеціалізованих підприємств, які здійснюватимуть догляд за лісосмугами, через надання повноважень уже існуючим органам, або через передання в оренду фізичним та юридичним особам.
Поступові зміни в ставленні до лісосмуг хоча й повільні, але наявні. Наприклад, оцифрування лісосмуг та загалом робота благодійних організацій.
«В Україні планується оцифрування лісосмуг для моніторингу їх стану. З кінця минулого року активно ведеться робота по занесенню в Державний земельний кадастр лісосмуг, природньо-заповідного фонду. І обговорюється зі Світовим банком, щоб за участю Держгеокадастру провести роботу із супутниковими даними, яка б дозволила зрозуміти, де у нас на землях запасу залишилися нерозорані землі, де у нас є земельні лісові ділянки, тобто, визначити їх за допомогою супутникових даних», – повідомила в.о. міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Ірина Ставчук.
А, наприклад, проект «Лісосмуги життя» від фонду Peli can live, що розпочав своє життя у 2020 роц, також мав на меті покращення існуючого стану полезахисних та водорегулюючих лісосмуг і їх популяризацію.
Загалом полезахисні лісові смуги мають багатофункціональне використання, забезпечують економічні та екологічні вигоди, але перебувають у критичному стані через довгу «безпритульність». Навіть зараз, коли ситуація нібито виправляється, а юридично лісосмуги мають трохи більше прав, їхній стан не покращується. Нерідко проїжджаючи дорогою із висадженими вздовж неї деревами можна побачити багато посохлих, закиданих сміттям чи навіть спалених. Про одиноко залишені пні й говорити нічого. Для відновлення потрібні час і гроші – ті ресурси, яких завжди не вистачає, особливо якщо їх не виділяти.
Юлія Лінник, студентка ІІ курсу магістратури факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка