Органи державної влади та органи місцевого самоврядування дуже часто порушують законодавство у сфері захисту навколишнього середовища. І щоб захистити свої екологічні права, людям доводиться звертатися в прокуратуру або до суду.

Але в цій справі одна державна структура подала позов до іншої державній структурі – для захисту об’єкта природно-заповідного фонду. І виграла його завдяки бездоганній позиції Одеського апеляційного адміністративного суду, який встав на сторону закону і природи. Апеляційне провадження вела колегія в складі Ніни Вербицької (голова), Олександра Джабурії, Костянтина Кравченка.

В чому суть справи? Щоб зрозуміти, почнемо з передісторії.

Пастка для кефалі

Знаменита чорноморська кефаль влітку запливає з моря в неглибокі лимани, де може вдосталь наїстися і підрости. Восени, коли в лимані стає холодно, кефаль повертається в море. Тому їй необхідний постійний шлях для міграції. Так відбувалося і в Тузлівських лиманах. Але у 2014-2015 р. такий шлях – широку (близько 300 метрів шириною) прірву на 24-му кілометрі піщаної коси між лиманом Бурнас і Чорним морем – засипали.

Тоді ж з’явився інший канал, рукотворний – на 2-му кілометрі коси. Через цю гідроспоруду довжиною 200 метрів, яка має назву обловно-пропускний канал, почав відбуватися водообмін лиманів з Чорним морем, саме через нього кефаль для нагулу потрапляла в лимани. Восени підрослу кефаль, перегородивши їй вихід до моря гардами (спорудами з дерев’яною огорожею), виловлювали.

Цей канал-пастку для кефалі побудували тоді, коли Національний природний парк “Тузлівські лимани” очолював Ігор Вторенко. За інформацією нинішніх керівників парку Ірини Вихристюк і Івана Русєва, Вторенко заснував у 2015 р. підприємство «Граніт-2» і весь ліміт на вилов риби в лиманах віддав цьому підприємству. Саме співробітники підприємства “Граніт-2” зробили штучний канал-пастку і виловлюють всю рибу. Саме вони знищили природну прорву, що з’єднує море і лиман, і яка знаходиться на території Нацпарку.     

                                                                 

                                                                         Битва за Парк

В кінці 2015 року, коли контракт з Вторенко не було переукладено, а переможцем конкурсу на посаду директора НПП «Тузлівські лимани» став доктор біологічних наук, еколог Іван Русєв, почалася справжня битва з рибними браконьєрами, в тому числі з “Граніту-2”. До команди Івана Русєва згодом приєдналася і Ірина Вихристюк. У лютому 2018 року вона очолила Нацпарк.

Це була битва не на життя, а на смерть – іноді в буквальному сенсі, коли керівників парку і їх підлеглих жорстоко били. Всі спроби екологів відновити водообмін через природну прірву закінчувалися невдачею – вночі невідомі знов засипали й закладали мішками з піском канал, який викопували співробітники парку разом з екологічними активістами й місцевими жителями. І все це відбувалося під дахом місцевої поліції й прикордонної служби.

У листопаді 2017 року Національний природний парк «Тузлівські лимани» звернувся до суду з позовом до управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, в якому просив скасувати дозвіл Одеського рибоохоронного патруля управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області на спеціальне використання біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) від 11.09.2017, виданий Обслуговуючому кооперативу «Граніт-2». Третьою стороною до справи залучили «Граніт-2» та Міністерство екології та природних ресурсів України.

Одеський окружний адміністративний суд 14.03.2018 у задоволенні позову відмовив. Але 02.07.2018 Одеський апеляційний адміністративний суд це рішення скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив. Дозвіл управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, виданий ОК «Граніт-2» на спеціальне використання водних біоресурсів, був визнаний протиправним та скасований.

У лютому 2021 року цей судовий процес, який тривав більше трьох років, закінчився перемогою Нацпарку: Верховний суд  залишив без задоволення  касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу «Граніт-2» та управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2018 залишив без змін.

На боці закону і природно-заповідного фонду

Висновки суду стосувались як штучного обловно-пропускного каналу, права на вилов риби в ньому, так і більш глобальних питань, що стосуються захисту прав Національного природного парку «Тузлівські лимани».

Суд встановив, що сам канал є незаконним. Спеціальне використання водних біоресурсів є можливим у випадку функціонування обловно-пропускного каналу, що з’єднує Чорне море з групою Тузлівських лиманів, в якості рибогосподарського, і має підтверджуватися фактом реєстрації каналу в Державному реєстрі рибогосподарських водних об’єктів (їх частин).  Але в листі  Державної архітектурно-будівельної інспекції від 10.11.2017 повідомляється про «відсутність інформації щодо видачі/реєстрації документів дозвільного та декларативного характеру на будівництво гідроспоруди обловно-пропускного каналу лиману Бурнас (Тузловські лимани), що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташованого на 2 км Лебедівської піщаної коси».

Також станом на 27.10.2017 цей канал не був не зареєстрований як рибогосподарський в Державному реєстрі рибогосподарських водних об’єктів. Це вбачається з листа Держрибагентства.

Проведення господарської діяльності на обловно-пропускному каналі є також незаконним.

Міністерство екології та природних ресурсів 04.09.2017 повернуло ОК “Граніт-2” матеріали для проведення державної експертизи оцінки впливу на навколишнє природне середовище, як це передбачено абз. 31 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», з урахуванням умов рибогосподарського використання чинного (тобто природного) обловно-запускного каналу.

У заяві на отримання документів дозвільного характеру від 07.09.2017 та у довідці про наявність рибальських суден, дозволених знарядь лову та рибоприймальних пунктів ОК “Граніт-2” указав назву рибогосподарського водного об’єкта, як “обловно-пропускний канал, що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташований на 2-му км Лебедівської піщаної коси”. Але, як вказано вище, він не був зареєстрований як рибогосподарський в Державному реєстрі рибогосподарських водних об’єктів.

Тому судова колегія прийшла до висновку, що ОК “Граніт-2” надав неправдиві дані як щодо назви водного об’єкта, так і самого факту його законного існування, що є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

Незаконнім є не тільки сам канал і проведення на ньому господарської діяльності, а й знаряддя для лову риби, яке використовує «Граніт-2», так звані гарди. Використання гард для лову риби передбачено «Правилами промислового рибальства в басейні Чорного моря». Але відповідно до п. 5.1 «Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря» з метою створення оптимальних умов відтворення, використання водних живих ресурсів, а також їх охорони щорічно може розроблятись «Режим рибальства в Чорному морі», який уточнює і доповнює вимоги щодо здійснення промислу в басейні Чорного моря.

«Режим рибальства в басейні Чорного моря» у 2017 році встановив, що спеціалізований лов азово-чорноморської кефалі у каналах, що з’єднують море з лиманами (Тилігульським, Будацьким (Шаболатським), Тузлівськими та іншими), озерами (крім озера Донузлав), і в каналах, що з’єднують Дністровський та Будацький (Шаболатський) лимани, допускається лише ставними неводами тільки у постійних місцях, визначених органами рибоохорони на підставі наукових обґрунтувань.

Тому, як вважає суд, дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів, що був виданий ОК “Граніт-2”, у графі “дозволені для використання знаряддя лову” повинен був містити лише невід ставний. Проте, в дозволі також визначені такі знаряддя лову, як гарди. І «Граніт-2» використовува лише дерев’яні гарди.

На свій захист відповідачі посилалися на висновки Одеського центру «Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії» щодо необхідності розміщення штучно створеного рибозапускного каналу, якій забезпечить постійний водообмін між Чорним морем та Тузлівською групою лиманів. Але, як зазначив суд, цим науковим обґрунтуванням не враховано, що протягом століть на піщаному пересипу Тузловських лиманів одночасно формувалась різна кількість природних прорв. Стале функціонування лиманних екосистем НПП “Тузлівські лимани” здійснюється завдяки природним прорвам на піщаному пересипу.

Том суд погодився з заявником, що зазначене наукове обґрунтування фактично легалізує втручання в природні процеси шляхом закриття природних прорв, тим самим легалізує  незаконну діяльність монополіста по вилову риби в акваторії НПП “Тузлівські лимани” через обловно-запускні канали.

Навесні дійсно спостерігається масовий захід кефалі у лимани. Але незначна двобічна міграція (як вихід, так і вхід) спостерігається протягом всього теплого періоду – від весни до осені, що не враховане зазначеним науковим обґрунтуванням. В обґрунтуванні стверджується, що тільки незначна частина популяції чорноморських кефалей заходить в Тузлівські лимани, підлягає вилову і це начебто не впливає на популяцію кефалі. В обґрунтуванні не зазначається фактичний стан справ з виловом кефалі на Тузлівських лиманах на даний час.

В рішенні суду також йдеться про те, що ОК “Граніт-2” незаконно засипає піском природні прорви, яки існують на піщаному пересипу Тузловських лиманів. І що з цього приводу державна служба охорони НПП “Тузлівські лимани” неодноразово складала акти та приписи.

Суд встановив, що штучний канал, розташований на 2 км Піщаного пересипу між Тузлівськими лиманами і Чорним морем, повністю перекриває вхід всім наявним рибним запасам Тузлівських лиманів у Чорне море, оскільки наразі є єдиним каналом, що проритий між Чорним морем та Тузлівськими лиманами.

Тобто ресурси кефалі загальнодержавного значення, що входять до складу НПП “Тузлівські лимани”, у період міграції до Чорного моря виловлюються в повному обсязі у єдиному місці на зазначеному каналі, що негативно впливає на навколишнє природне середовище та спровокує порушення екосистеми НПП “Тузловські лимани”.     

Дуже важливми є висновки суду щодо меж НПП «Тузлівські лимани».

При видачі дозволу Держрибагентством не враховано той факт, що обловно-пропускний канал знаходиться на відрізку коси, що входить до складу НПП “Тузлівські лимани”.   

Як на день видачі дозволу, так і на теперішній час, межі НПП “Тузлівські лимани” не встановлені в натурі, але до встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України”). Тому при вирішенні спору слід керуватися Проектом створення національного природного парку “Тузлівські лимани”, розробленого ДП “Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”.  Згідно з зазначеним Проектом, НПП “Тузлівські лимани” розташований на півдні Татарбунарського району, в якій входять озера: Солоне, Бурнас, Алібей, Хаджидер, Карачаус, Будури, Шагани, Джантшейське та їх прибережна захисна смуга, Причорноморська піщана коса від с.Лебедівка до с.Приморське.

За географічним розташуванням ця Причорноморська піщана коса, що має ширину менше 2 км, відділяє групу Тузловських лиманів від Чорного моря.

Відповідно до ст.88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережною захисною смугою згідно ст.1 Водного кодексу України  є частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

На основі цих правових норм з урахуванням географічного розташування групи Тузлівських лиманів суд зробив  висновок, що «Причорноморська піщана коса є прибережною захисною смугою групи лиманів, зокрема о.Бурнас, яка входить до складу території НПП “Тузловськи лимани”.

Вказаний висновок підтверджується і самим Проектом створення НПП “Тузловські лимани”, в якому до території природно-заповідного фонду відноситься вся Піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське без виключення.  Ті обставини, що відповідно до графічного матеріалу до Проекту створення НПП “Тузлівські лимани” відрізок коси від 0 до 2 км біля с. Лебедівка, на якому знаходиться обловно-пропускний канал, не входить до складу НПП “Тузловські лимани”, не узгоджується з наведеними нормами права та спростовується змістом самого Проекту.

Те, що суд визнав “Проект створення НПП “Тузлівськи лимани” належним документом для встановлення меж територій об’єкту природно-заповідного фонду, дуже важливо. Бо в інших судових процесах, зокрема, щодо “дерібану” земель Парку, відповідачи посилаються саме на графічні матеріали, коли хочуть довести суду свої права на Піщану косу.

Ну, і найголовніше. Судді Ніна Вербицька, Олександр Джабурія, Костянтин Кравченко захистили права Національного природного парку “Тузлівські лимани” як національного надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання, як складової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

Задовольняючи позовні вимоги, судова колегія врахувала, що Тузловські лимани підпадають під міжнародну охорону відповідно до Конвенції про водні-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів від 02.02.1971. Відповідно до п.1.1 Положення про НПП “Тузловські лимани”, затвердженого наказом Мінприроди України від 07.09.2011 № 320 з урахуванням змін на підставі наказу від 17.05.2017 № 195, НПП “Тузловські лимани” є Рамсарським водно-болотним угіддям міжнародного значення та об’єктом Смарагдової мережі Європи.        

Судова колегія зазначила, що жоден державний орган не може і не повинен сприяти порушенню діючого законодавства. Будь-яке порушення законодавства у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, встановлене судом, має бути припинене.

І суд припинив порушення законодавства, скасував дозвіл Державного агентства рибного господарства в Одеській області, виданий кооперативу “Граніт-2”. Але браконьєри так просто не здаються. І вилов риби в штучному обловно-прокускному каналі триває. Але про це ми розкажемо в наступній публікації.

Тетяна Герасимова

Статтю підготовлено в рамках проекту «Удосконалення практики інституційного забезпечення та правового захисту об’єктів природно-заповідного фонду України на прикладі Національного природного парку «Тузловські лимани» за підтримкою фонду MATRA Посольства Короліства Нідерландів в Україні.