Державну екологічну політику України зараз можна описати кількома фразами: “У нас екоцид. Дайте нам грошей і нічого від нас не вимагайте!”. Нормотворча та управлінська робота команди Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України абсолютно непрофесійна. Але вона теж вибудовується на моделі, за якою всі повинні розповідати нашим партнерам про екоцид, ніби так ми отримаємо великі гроші у вигляді репарацій та відтермінування імплементації екологічних директив ЄС. Неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів є причиною багатьох екологічних проблем.

Документування воєнних злочинів росії проти природи є дуже важливим, але це завдання насамперед для Спеціалізованої екологічної прокуратури та Держекоінспекції, що діє у складі Міндовкілля і йому підпорядковується. Звісно, не все залежить від Міндовкілля, але “екоцид” не може замінити собою стратегію євроінтеграції цілої галузі, яка й без впливу війни зазнає в Україні максимального тиску. Депутатський склад Верховної Ради України дев’ятого скликання представлений великою кількістю аграрних латифундистів, промислових груп і будівельних лобістів. Вони не лише саботують розробку та прийняття екологічного євроінтеграційного законодавства, але й втручаються в роботу державних природоохоронних органів на місцях.

Перспектива післявоєнного розвитку України

Законопроєкт №4461 про територію Смарагдової мережі перебуває на розгляді з 2020 року і досі не пройшов перше читання. Законопроєкт №7327 про державну систему моніторингу довкілля прийнято, але він набуде чинності через пів року після скасування воєнного стану в Україні. Національний план управління відходами розробляється на тлі відвертих корупційних схем з видачі ліцензій на утилізацію відходів. Наприклад, підприємство Укрекопром продовжує свою ліцензійну діяльність, незважаючи на десятки кримінальних справ (зокрема за фактом того, що замість утилізації особливо небезпечних відходів, підприємство їх просто зливало в ґрунт у межах міста Одеса). Всі обставини про діяльність Укрекопрому вказані в заяві Зеленого листа на ім’я міністра Руслана Стрільця. Ми й досі не отримали відповіді на цю заяву, Укрекопром продовжує свою діяльність по всій Україні й навіть отримав з Одеського обласного бюджету у 2023 році 31,4 млн грн.

Екоцид рф ще належить довести в Міжнародному суді після Перемоги, разом з тим внутрішній екоцид у вигляді вирубки лісів, захоплення під розорювання степових ландшафтів і цінних природних територій, забудови узбережжя водних об’єктів, витрати екологічних коштів на антиекологічні заходи та багатьох інших злочинних корупційних схем вже має незворотні наслідки! Об’єктивний стан справ у Міндовкілля станом на сьогодні найкраще ілюструє відтік професіоналів. Вже кілька місяців Департамент природно-заповідного фонду та біорізноманіття у складі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України залишається без керівництва! Ось, наприклад колективне звернення з цього приводу керівників установ природно-заповідного фонду України та організацій громадянського суспільства, що займаються питаннями захисту та збереженням природно-заповідного фонду, від 18.02.2024 року.

kolektyvne-zvernennya-na-ministra-zahystu-dovkillya-ta-pryrodnyh-resursiv-ukrayiny-shhodo-kerivnyka-departamentu

Такий підхід до екологічної політики України, на нашу думку, зводить нанівець перспективу післявоєнного розвитку України на засадах сталого розвитку та Європейського зеленого курсу.

Одиниця у сфері довкілля

У своєму зверненні до Президента України громадські організації мріяли що: “головною вимогою для відновлення України є не повернення до довоєнного стану, а повноцінний розвиток та інтеграція до європейської спільноти на засадах сталого розвитку та з урахуванням Європейського зеленого курсу, що також є запорукою виконання Копенгагенських критеріїв вступу до ЄС”.

Зелений лист насамперед турбує динаміка системних фактів внутрішнього “екоциду”: масове знищення полезахисних лісосмуг; безконтрольне використання агрохімікатів; земельні схеми, які, зокрема, дозволяють легалізувати забудову та розорювання особливо цінних природних територій; схеми знищення лісових біоценозів під виглядом так званих санітарних рубок; будівництво об’єктів промислового браконьєрства, зокрема на охоронюваних природних територіях; стрімка деградація очисних споруд, полігонів твердих побутових відходів та інших елементів міської інфраструктури. Всі ці корупційні чинники, на нашу думку, мають не менший вплив на стан довкілля в Україні, ніж наслідки самої війни, і якщо така динаміка збережеться, то до моменту нашої Перемоги ми безповоротно втратимо біорізноманіття та більшість природних територій.

На початку лютого 2023 року, коли Європейська комісія оприлюднила аналітичний звіт про відповідність України умовам членства в ЄС, тобто її спроможності виконувати acquis сommunautaire (договори ЄС, вторинне європейське законодавство, міжнародні угоди та інше) оцінка за всіма показниками становила лише 2,16 за п’ятибальною шкалою. А у сфері довкілля та зміни клімату Україна взагалі отримала одиницю.

Основні засади Стратегії державної екологічної політики України

На виконання своїх статутних зобов’язань “Зелений лист” провів моніторинг деяких показників ефективності чинної Стратегії державної екологічної політики України станом на 2021 рік. Стратегія містить важливий компонент у вигляді регіональної екологічної політики. Відповідно до Стратегії, національні плани дій інтегруються в регіональні програми соціально-економічного розвитку та деталізуються на рівні регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища. Наступний рівень – місцеві плани дій з охорони навколишнього природного середовища на рівні територіальних громад, міських, сільських та селищних рад.

Все це має забезпечити підвищення ролі органів місцевого самоврядування в реалізації державної екологічної політики, але тут, як у тому старому анекдоті, є нюанси. Проаналізувати всі наявніі Регіональні комплексні та цільові програми (РЦП) навіть за одним профілем (довкілля) неможливо. Хоча б тому, що єдиної відповіді на питання щодо структури документів і ходу виконання РЦП в чинній нормативній базі немає. Методичні рекомендації щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання були скасовані ще у 2019 році, тож навіть фізичний пошук цих програм по всіх регіональних закутках сайтів адміністрацій та місцевих громад приречений на провал. Не кажучи вже про те, що і громадськість дізнається про їх ухвалення постфактум, що є неприпустимим згідно з Законом “Про доступ до публічної інформації”, Орхуською конвенцією тощо. Змістовна частина аналітики доволі об’ємна, тому дозвольте поділитися тільки нашими основними висновками.

Відсутність державної екологічної політики на місцевому рівні

В якості маркерів ми обрали бюджетні показники, а саме формування та витрачання коштів місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, які є складовою частиною відповідних місцевих бюджетів. Ми перевірили видатки 24 обласних та 1438 бюджетів територіальних громад за 2021 рік. Цифри невтішні – 1003 бюджети територіальних громад мають значні недоліки! Це:

Перша група – ті бюджети, по яких відсутні фактичні видатки на охорону навколишнього природного середовища, незважаючи на наявність коштів на рахунках. Як наслідок, 493 бюджети територіальних громад (34,3% бюджетів) взагалі не витратили жодної копійки на природоохоронні заходи.

Друга група – ті бюджети, по яких є запитання. Там і бюджети, у яких і не думали використовувати залишки минулих періодів; там і бюджети, де замість коштів охорони навколишнього природного середовища використовують кошти з іншої частини бюджету, там і бюджети, по яких дуже невеликий відсоток виконання планових призначень тощо. Загалом таких бюджетів налічується 510, що становить 35,4% від усіх бюджетів територіальних громад.

І тільки третя група – це 435 (30,3%) бюджетів, формально відповідає критерію ефективності виконання закладених у бюджетних програмах показників. При цьому якість складання вказаних бюджетних й тим паче цільових региональних програм залишається поза межами аналізу, бо його треба проводити по кожному випадку окремо.

Обласні бюджети (всього 24), виконавцями яких є обласні державні адміністрації та їх підрозділи, затверджували свої фонди охорони навколишнього природного середовища так, як їм було зручно, не завжди використовуючи усі наявні ресурси. Третина ОДА (8 обласних бюджетів) більше коштів передавала на місця, 9 ОДА – більшість коштів витрачали самі, передаючи на місця меншу частину коштів з власних бюджетів, а 7 ОДА взагалі не передавали субвенцію іншим місцевим бюджетам. Ці дії ОДА, як лакмусовий папірець, показують повну відсутність державної екологічної політики на місцевому рівні, яку повинні були проводити саме ОДА, кожна в своїй області. А фактично – кожна з них робить так, як заманеться – кожна з них зі своєю схемою дії.

Зазначений аналіз чітко вказує, що діюча Стратегія на місцях була проігнорована, та й держава не доклала жодних зусиль для виправлення такого стану речей (відсутній жодний натяк на нормальний розподіл за Гаусом), хоча пунктом 20 показників оцінки реалізації цієї Стратегії встановлено, що кількість громад в яких затверджені та впроваджуються стратегії розвитку та плани заходів з їх реалізації, починаючи з 2020 року, повинні дорівнюватися 100%. І це все за участі громадськості!!! Також відсутній звіт Міндовкілля про реалізацію Стратегії, хоча якраз вказана Стратегія вимагає цей звіт щорічно.

Регіональні цільові програми без методичних рекомендацій з боку держави

Те, що регіональні цільові програми, які мали б бути найважливішим робочим елементом державної екологічної політики, не працювали, – це лише частина проблеми. Те, що вони зараз, під час війни, перетворилися на безконтрольні гаманціі для збагачення “місцевих еліт” – це вже більш загрозливо! Можливі наслідки від реалізації подібних програм у сфері екології не обмежуються лише нераціональним використанням фінансів. Ризики від непрофесійних або корупціогенних дій у такій ситуації можуть бути незворотні та призводити до значного погіршення екологічних показників. Нижче ми покажемо це на прикладі Регіональної комплексної програми охорони навколишнього природного середовища Одеської області на 2024-2028 роки.

На питання щодо структури документів і ходу виконання Регіональних цільових програм (далі РЦП) єдиної відповіді в чинній нормативній базі немає. Зауважимо, що єдині Методичні рекомендації щодо порядку розроблення РЦП, моніторингу та звітності про їх виконання були скасовані у 2019 році. Після цього унормування РЦП цілком лягло на плечі органів місцевої влади. Наприклад, ОВА Львівської області затвердила власний Порядок розроблення обласних (бюджетних) цільових програм, моніторингу та звітності щодо їх виконання у період воєнного стану. Подібні рішення ухвалюють і в інших регіонах.

В Одеській ОДА цей порядок був розроблений ще в далекому 2017 року і, як ви розумієте, навряд чи він відповідає реаліям воєнного часу.

РЦП як дієвий інструмент у руках корупції під час війни. Приклад Одещини

Вже затверджена Олегом Кіпером  Регіональна комплексна програма з охорони довкілля Одеської області на 2024-2028 роки. Виконавцем, розробником та учасником Програми є Департамент екології й природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації.

Вони ще сами для себе СЕО проводили, як кажуть, включаючи громадські слухання (новину на сторінці департаменту екології ООДА у фб побачило 17 осіб). Взагалі, ця програма – це «дітище» Павла Булановича, в інтернеті відомого як Паша-500. До департаменту екології ООДА, Павел очолював екологічну інспекцію Одеської області, а ще раніше був люстрований із Державної інспекції з питань безпеки на морському та водному транспорті. Буланович як схемник і корупціонер зі стажем по крихтах збирав РЦП з екології, але погорів на жадібності. Він із керівництвом лісництва області організував схему з вирубки дубів на території новоствореного Національного природного парку «Куяльницький» і був звільнений із департаменту екології ще до затвердження програми.

Окремо слід зазначити «якість» складання самого тексту програми. Попри те, що одним з принципів державної служби є професіоналізм, який передбачає у тому числі постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, документ має дуже низький рівень написання й десятки математичних помилок (подвоєння рядків, перестановка порядків тощо), яки потрапили у бюджет програми. Етапи реалізації програми: І етап – 2024-2026 роки; ІІ етап – 2027-2028 роки. Загальний обсяг фінансових ресурсів – 3 942 528 382 грн.. Майже 4 мільярди гривень!!! Тільки у 2024 році заплановані витрати складають близько 1,7 мільярда гривень. Та може ці кошти дійсно потрібніі довкіллю? Давайте подивимося змістовну частину, тут дійсно є багато чого цікавого.

Вчергове просять гроші, а саме 37 мільйонів, на реконструкцію каналу між Тилігульським лиманом і Чорним морем (пункт 4.2.17). Реалізація цього проєкту вже коштувала платникам податків 140 млн гривень та завершилась кримінальною справою. Тут усе зрозуміло. Будівництво каналу для вилову мігруючої риби (промислове браконьєрство) за гроші платників податків лобіював чинний депутат Одеської обласної ради від політичної партії «Слуга народу» Олег Кутателадзе. Найімовірніше, для Олега Джумберовича це було нескладно, оскільки він є членом постійної комісії Одеської обласної ради з питань екології, природокористування, земельних відносин, адміністративно-територіального устрою, запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків та оборонної роботи та просто впливовим бізнесменом (співвласник компаній «ТИС-Контейнерний термінал», «ТИС-Вугілля», «ТИС-Руда» і низки інших).

Пункти 4.2.18/19/20: 3.5 мільйонів коштів державного та обласного бюджетів на наукове обґрунтування, розроблення робочого проекту та “Будівництво та введення в експлуатацію з’єднувальних гідротехнічних споруд «Тузлівські лимани – Чорне море”. Невже розробники программ не знають, що ці так звані гідротехнічні споруди, які було протизаконно споруджено на території Національного природного парку «Тузлівські лимани», є об’єктом промислового браконьєрства? Може, саме тому з адміністрацією Нацпарку цей пункт не погоджували? Цей проєкт для промислових браконьєрів (при владі) лобіює інший депутат Одеської облради від опзж – Трифон Антов. До речі, він теж є членом “екологічної” комісії Одеської облради та красується на сайті миротворець. Про його діяльність Зелений лист неодноразово писав. Може, пора вже СБУ з військовою прокуратурою підключатися?

Пункт 3.2.3: реконструкція скидного каналу від Хаджибейського лиману до КНС-25 у м. Одесі на полях зрошення за 238 мільйонів. Явно під розширення “Сухого порту”, який належить приватній компанії ТОВ “Євротермінал”, в якості зв’язка зі скандальним корупційним проєктом “Глибоководний випуск”. Примітно, що цей пункт продубльовано (238 *2=476 мільйонів грн). Звичайно ж продубльована сума вже підписана і затверджена розпорядженням Олега Кіпера, ну а чого розмінюватися на дрібниці!

Пункти 4.2.8.- 4.2.9: розробка проєкту та виконання робіт “Розчищення річища ріки Великий Куяльник в Одеській області” вартістю 858 млн. гривень. Як вам таке формулювання? Мова йде не про відновлення меандров або ревіталізацію… Якщо перекласти зрозумілою мовою, то йдеться про каналізацію річища Великого Куяльника майже за 1 мільярд гривень, яка призведе до остаточного знищення річки!

Пункт 4.1.6: 30 мільйонів на черговий ремонт дамби Хаджибейського лиману. Знову компанія “Ростдорстрой“, яку так полюбляють чиновники! Скільки можна вже ремонтувати цю дамбу? Всі минулі суми з 2006 року тут.

Пункт 2.1.5: “утримання пересувної мобільної лабораторії (оцінка відповідності, повірка і калібрування засобів вимірювальної техніки, метрологічне забезпечення і технічне навчання персоналу)” – це банальне списання 3.32 мільйони грн.

Пункти 3.1.1-3.1.2 на майже 684 тисячі грн. Забезпечення екологічно безпечного перевезення, оброблення/видалення відходів та небезпечних хімічних речовин (ртуті металевої і її відходів та ртутних термометрів). Дуже цікаво, що в даному пункті йдеться всього лише про термометри та люмінесцентні лампи, яки будуть зібрані в Департаменті екології та природних ресурсів ООДА, в Науково-дослідній установі «Український науковий центр екології моря» та в «Інституті ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України». Цікаво, скільки термометрів і ламп, що містять ртуть, знаходиться в середньостатистичному департаменті екології по державі під час війни? Ну і звісно, питання навіть не в цих тисячах. Просто, коли в списку виконавців Програми раптом з’являються “науково-дослідна установа” або “НАН України”, все виглядає набагато солідніше.

Пункт 4.2.15. Майже 4,2 мільйона гривень. “Розчищення річища нижньої частини р. Барабой, довжиною 8,8 км, з метою покращення екологічної водогосподарської обстановки з реконструкцією наявних гідротехнічних споруд. Реконструкція”. Бачите, ось це вже і звучить красиво! Відразу видно, що фахівці «працювали». Однак люди, які хоч трохи знають ці місцевість, одразу починають підозрювати недобре.

Річка Барабой протікає всередині щільної одеської агломерації та каналізована фактично на всій своїй протяжності, за винятком природного гирла. Не зовсім зрозуміло, а що в такому разі можна «розчистити» і «поліпшити». Відповідь знаходиться дуже швидко, якщо знати кінцевих бенефіціарів цієї схеми. І не варто бути настільки наївними, щоб думати, що компанія ТОВ “НВО “ПІВДЕНДІПРОВОДГОСП” (ЄДРПОУ 43611362) хоче просто освоїти 4,2 мільйона гривень під час війни. Тут ставки значно вищі! Річ у тім, що річка Барабой впадає в море в елітному курортному селищі Грибівка, а володар цього підприємства має готельні комплекси поблизу. Звісно, він хоче трохи «розчистити» і «поліпшити» заплавне річище, а заразом розширити під забудову внаслідок осушення території, яка підтоплюється. Таких «екологів» в нас на жаль багато.

Панасюк Олександр Васильович взагалі цікавий персонаж.

Бувши великим бізнесменом (володіє двадцятьма чотирма і керує десятьма компаніями), він до 2017 року попрацював заступником директора департаменту екології Одеської ОДА, ну і цілком очікувано «заплутався» в декларації, на чому й погорів.

Є у програмі, звісно, і справді потрібні для Одеської області заходи. Однак, з огляду на повну відсутність екологічної стратегії, низький рівень написання й десятки математичних помилок у бюджеті, гроші будуть виділятися винятково за участю впливових лобістів, тобто, під схеми, частину яких ми описали у цій статті.

Взагалі, екологічна програма Одеської ОВА приймалася на тлі тотальної закритості обласної влади та відчайдушної боротьби за природні ресурси так званих місцевих еліт (ось це справжній екоцид). На жаль, можна констатувати, що в Україні більшість екологічних цільових програм сьогодні ініціюються саме цими “елітами” з метою розпилу коштів платників податків та/або прикриття приватних проєктів (девелоперських, будівельних, інфраструктурних, сировинних). Звісно, можна натрапити на щось потрібне, однак, такі проєкти зазвичай залишаються без фінансування, це всього лише імітація бурхливої діяльности.